СУСПІЛЬСТВО

Сергій Філіппов: Якщо ти вирушив у дорогу, то й твій водій уже десь у путі

То тільки здається, що Соловецькі острови, розташовані за 2500 кілометрів від Києва й 165 кілометрів від полярного кола, – то кінець світу. Насправді, дістатися до них доволі легко. Головне – намріяти собі таке бажання. А далі – хоч і автостопом. Власне так і зробив журналіст, родом із Кіровограда Сергій Філіппов.

Соловецькі острови справили на нього незабутні враження ще до того, як він на них побував. Нині ж, після повернення з тритижневої подорожі, поспішає розповісти всім про ту неземну красу, звідки не хочеться й від’їжджати. Унікальна природа, багато озер з цілющою водою, каналів, які з’єднують між собою ці озера. На найбільшому з островів у 15 столітті монахи побудували монастир і назвали його на честь Преображення Господня. Усім відома історія, що спочатку там був монастир, потім при монастирі був військовий гарнізон, а з тридцятих років минулого століття те місце стало найстрашнішим табором особливого призначення, відомим під російською абревіатурою СЛОН. Там мучились і помирали сотні тисяч людей, значна частина з замордованих – цвіт української нації.

Але повернімося до розповіді про те, як виникла ідея і як вона втілювалася в життя.
– Я на певний час лишився без роботи (в традиційному значенні цього слова) і вирішив цю ситуацію перевернути на корисну, – так пояснює свій вчинок Сергій. – Весь шлях, крім водного відтинку, долав автостопом. Не витрачався на проїзд і проживання. Незнач-ний досвід туризму автостопом уже мав: минулого року в межах України до Сум добирався через Світловодськ, Полтаву, Харків. Тоді зупинявся у знайомих. То була пробна поїздка, а нинішня стала першою ідеологічно наповненою подорожжю.
– Чому саме Соловецькі острови?
– У мене був якийсь стан безнадії, – пояснює хлопець, – і я запитав у Космосу: «Що мені робити?». Десь так і виникла ідея поїздки саме на Соловки. Думаю, що якщо нас приваблює певне місце, то це означає лише те, що десь всередині нас є інформація про нього, і ми починаємо резонувати, може активізуватися внутрішнє розуміння, що дає нам сили, можливості й бажання побувати саме там. Соловки – це місце духовного глибинного переродження. Там відбувається таке неймовірне внутрішнє споглядання, такі яскраві духовні процеси.
16 червня за Броварами розпочалася ця захоплива подорож. Далі – Чернігівська область, Вітебськ, Псков, Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Карелія, Соловки, на зворотьньому шляху – Москва. І все це з мінімумом речей і коштів.
– Наплічник позичили, грошей дали. Просто я написав пост на своєму блозі у соцмережах, – ділиться Сергій досвідом. – І вперше був вражений, наскільки люди готові допомогти іншому, наскільки важлива така комунікація, навіть для тих людей, котрі долучалися до туризму опосередковано, вони потім із задоволенням стежили за всією поїздкою. Бо для багатьох важливо, не маючи змоги самому подорожувати, все ж відчувати свою причетність до чиєїсь поїздки. Для мене їхня енергія, їхня «присутність» також була важливою.
Хлопець із задоволенням ділиться враженнями від поїздки, від людей, котрі траплялися на шляху, від висновків, зроблених протягом трьох тижнів. Найбільше надбання тих днів – саме попутчики. Скажімо, водій, який воював в АТО, скаржився, що ніяк не може повернутися до нормального життя. Весь час потрібен якийсь драйв і тому вони з дружиною також вирішили більше подорожувати. Нині вони мріють про Індію. Інший, білорус, хлопець із Гомеля, з українським корінням, який любить «океан Ельзи» і взагалі прихильно ставиться до України, шкодував, що, на жаль, зникає білоруська мова. У Гомелі провів вечір із дівчиною опозиціонеркою, з якою спілкувалися так: Сергій – українською, вона – виключно білоруською, і при цьому дуже добре одне одного розуміли. Траплялися й неадекватні водії: хтось міг за кермом гранчак оковитої перехилити, комусь, як наприклад, ветерану чеченської війни, було невтямки, навіщо ото так далеко з дому вирушати. Траплялися й агресивні антисеміти. Цікаве й корпоративне комунікування між самими «дальнобійниками»: вони попереджають одне одного про небезпеку на дорозі, «підкидають» цікавих подорожніх. Але основний висновок Сергія про автостоп: якщо ти вирушив у дорогу, то й твій водій уже десь у путі. Тобто, наважуйтеся, подорожуйте, пізнавайте світ!
Стосовно грошей, то краще їхати з доларами в кишені й на місці обмінювати вже на тамтешню валюту.
Висновки подорожі, здебільшого, – філософські. Скажімо, тепер С. Філіппов переконаний, що подібні подорожі дають нам осягнути закони всесвіту. А ще він не заздрить москвичам, котрі, за його спостереженнями, живуть у якомусь дивному «коридорі». Якось ненароком прийшло до нього розуміння, що найбільші українофоби – обов’язково з домішками української крові. Про все це і не тільки Сергій мріє розповісти у власній брошурі.
А вже восени збирається у Грузію. Автостопом, звісно ж.

Лариса РОМАНЮК.
Фото з архіву Сергія Філіппова