СУСПІЛЬСТВО
Роман Бурковський: Якби не було добровольців, то в нас уже не було б ні Харкова, ні Дніпропетровська
- Останнє оновлення: 10 серпня 2015
Він майже ровесник незалежної України: народився 2 жовтня 1990 року. По закінченні Національного транспортного університету працював менеджером транспортної логістики в одній з дніпропетровських компаній. Та оскільки навчався на військовій кафедрі і мав звання лейтенанта запасу, у квітні минулого року був мобілізований в АТО.
Так Роман Бурковський, який тільки чув про війну і бачив її по телевізору, потрапив на фронт. Після місячного навчання на полігоні його призначили командиром взводу переносного зенітно-ракетного комплексу «Игла» 93-ї механізованої бригади.
Бойовий шлях розпочався із селища Добропілля в Донецькій області. Потім були блок-пости «Красноармійськ», «Карлівка», а останні шість місяців – селище Піски, що поряд з Донецьким аеропортом. Позаяк противник не застосовує авіацію, що відкрито свідчило б про пряму агресію Росії, довелося стати піхотинцем. Їхній підрозділ поділили на невеликі групи й розмістили на бойових позиціях.
Роман отримав на озброєння станковий гранатомет «АГС». Довелося вести вогонь по противнику, відповідаючи на його обстріли, брати участь у зіткненнях з диверсійно-розвідувальними групами сепаратистів. Було все: перша кров, широко розкриті від несподіванки і жаху очі, перша допомога пораненим… Та людина до всього звикає. Набралися бойового досвіду, навчилися воювати.
Роман розповідає, що особисто бачив серед бойовиків, у тому числі полонених, і чеченців, і росіян, і людей інших національностей. Доказом того, що Росія бере безпосередню участь у військових діях та постачає сепаратистам зброю, була документація російських офіцерів, що її неодноразово знаходили, а також техніка так званих «ополченців», якої немає на озброєнні навіть у Збройних сил України.
– Рік, що минув на війні, я не вважаю втраченим марно, – каже Роман. – Я отримав бойовий досвід, виконав свій обов’язок перед Батьківщиною, багато що зрозумів, багато що переосмислив.
На його переконання, зупинити ворога допоміг у першу чергу патріотизм українців.
– Якби не було добровольців, то в нас уже не було б ні Харкова, ні Дніпропетровська, – зазначає Роман.
Не з чуток він знає й про розчарування, що нині охоплює багатьох захисників. Рік тому, коли ще не було російських так званих гумконвоїв, коли терористи не мали такої великої кількості сучасної зброї, як нині, операцію зі звільнення території можна було закінчити дуже швидко, та чомусь не було віддано відповідного наказу. А сьогодні стає зрозуміло, що війна – це джерело надприбутків для багатьох по обидва боки лінії фронту, тож триватиме вона ще довго.
Та попри все Роман Бурковський – оптиміст. Вірить, що українці збудують свою незалежну процвітаючу країну, прийде прозріння й до росіян. Особисте майбутнє хоче пов’язати з правоохоронною системою, щоб продовжувати захищати мир і спокій свого народу.
Анатолій РЯБОКОНЬ
