СУСПІЛЬСТВО

Володимир Панченко: Якщо ми змінюємо Конституцію, то це означає, що в нас немає війни?

Минулого четверга відбулася зустріч Президента України Петра Порошенка з групою громадських діячів. Тема розмови – зміни до Конституції. Підставою стало звернення сорока відомих людей до Президента з проханням запровадити мораторій на конституційні зміни, оскільки Україна перебуває в стані нав’язаної Росією війни. Серед запрошених був і науковець, народний депутат України першого скликання Володимир Панченко.

У зустрічі взяли участь Леонід Кравчук, Дмитро Павличко, Юрій Щербак, Іван Заєць, Микола Жулинський, Микола Козюбра, Анатолій Даниленко, Євген Бистрицький, Ганна Майборода, Михайло Басараб, Павло Мовчан, Іван Тимченко… Не всі вони – «підписанти»; що ж до «підписантів», то частина з них із різних причин участі в зустрічі не брала (Ігор Юхновський, В'ячеслав Брюховецький, Віктор Шишкін, Володимир Огризко та ще багато інших). 

Як стало відомо зі слів Президента, звернення його «зачепило», він кілька разів повторював: «Мені потрібна ваша підтримка». І пояснював, що змінювати Конституцію вкрай потрібно, оскільки запропоновані зміни мають на меті реформу місцевого самоврядування.
Серед тих, хто мав слово від «підписантів», був і Володимир Панченко. Газета «З перших уст» попросила його поділитися враженнями, які справила на нього зустріч із Президентом, а також тим, що він намагався донести до відома глави держави. Ось що сказав Володимир Євгенович:
– Регламент був супер-жорстким – дві-три хвилини, але все ж таки треба було говорити. Основні мої тези такі. Децентралізація системи управління – потрібна, проте є кілька моментів, що не можуть не викликати тривогу.
Перше. Суперечливо виписано повноваження префектів. За ними залишено не тільки нагляд за дотриманням законів та Конституції, не тільки координацію дій різних владних структур, префекти ще й здійснюють «виконавчу владу в районах і областях у Києві та Севастополі». А це означає, що з'являється загроза двовладдя на місцях. Якими, хотілося б знати, будуть стосунки префекта з головою виконкому? І чи не матимемо ми, врешті-решт, централізацію, тільки під псевдонімом децентралізації?

На це моє застереження відповідав голова Верховної Ради Володимир Гройсман. У кожного будуть свої повноваження, і вони не перетинатимуться, сказав він. Проте його аргументи, як на мене, не були достатньо переконливими.
Друге. Серед нових норм у Конституції є одна особливо дражлива. У статті 18 йдеться про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, який регулюється окремим законом. Цей «окремий закон» уже існує; причому приймався він двічі. Вдруге – 12 травня 2015 року. Там є запобіжники проти того, що в «окремих районах» усе відбуватиметься за сценарієм Путіна (в деталі зараз не вдаюся, бо це потребує часу і газетної площі), але все-таки, все-таки… У цьому законі все тримається на таких тонких ниточках, усе так хитро, що аж страшно. Як би ми не перехитрили самих себе! Тому цей закон потрібно тримати під «мікроскопом».

Але річ не тільки в ньому. А в тому, що 18-ту статтю узагалі не потрібно було вводити в тіло Конституції. Це саме той пункт, довкола якого сьогодні найбільше дискусій.

А тепер третє, найголовніше. Якщо ми змінюємо Конституцію, то це означає, що в нас немає війни. Немає збройної агресії, загрози нападу (чи нападу), небезпеки державній незалежності і територіальній цілісності. І тут виникає дуже гостра колізія між de facto і de jure: de jure війни у нас немає, а фактично – є! Як бути? Чи можна змінювати Конституцію в умовах війни, яка є реальним фактом? Це велике й тяжке питання.
Як буде розвиватися ситуація далі? 31 серпня має відбутися голосування у ВР за прийняття змін у першому читанні. Цього вже не уникнути. Але потім потрібно зробити велику паузу (тимчасовий неоголошений мораторій!). За цей час варто попрацювати над «болючими точками», зокрема постаратися прибрати статтю 18 стосовно Донбасу. Але річ ще й у тім, що після мінських угод наша Конституція стала зовнішньополітичним чинником, що недобре. Будемо сподіватися, що час працює на нас, і що до кінця року – поки триватиме пауза після голосування 31 серпня – у міжнародному плані буде ще чимало нового. У кожному разі, силоміць протягувати Конституцію не можна, адже Конституція – це суспільний договір, певний компроміс у суспільстві.

Який головний підсумок зустрічі? Думаю, Президент почув авторів звернення і зрозумів, що воно продиктоване нашим уболіванням за стан справ. Він пообіцяв, що перед остаточним голосуванням змін до Основного закону ще раз зустрінеться з нами в такому ж форматі. Президент сказав також про свій намір створити Гуманітарну раду. Думаю, що все це добрі сигнали, оскільки під час зустрічі кілька разів звучала думка про брак комунікації між владою і суспільством. А такий діалог дуже й дуже потрібний!

Записав Валерій М'ЯТОВИЧ