СУСПІЛЬСТВО

Віталій Вязовцев: Наші батьки-командири повинні дбайливіше ставитися до волонтерської допомоги

У квітні Віталій повернувся із зони АТО, де служив у складі 17 батальйону, укомплектованого, як відомо, переважно жителями нашої області. З війни Віталій повернуся не тільки з бойовим досвідом, а й з невеселими, але слушними думками щодо забезпечення армії, в тому числі й волонтерської допомоги. Він переконаний, що поки одні воюють, а інші допомагають армії, дехто ловить рибку в мутній водичці.

– Це може багатьом не сподобатися, але про це потрібно говорити, – пояснює Віталій. – Наша держава має обмежені ресурси для утримання армії, і їх нераціональне використання негативно позначається на нашій обороноздатності. В той час як ми воюємо з державою, для армії якої нераціональне використання ресурсів не є критичним, керівництво України має розуміти, що сьогодні недопустимо грати у війнушку: треба або воювати, або ні. АТО – це щось таке незрозуміле й штучне, без чітких правил, що дозволяє багатьом зловживати. Це не нормально, коли людей мобілізували, вони навчилися воювати, а це відбувається не швидко, потім набирають інших людей, які нічого не вміють, і держава знову витрачає час і кошти на їхню підготовку.

– Що ви пропонуєте – контрактну армію?

– Контрактна армія – це непросте питання. На сьогодні дуже досить ефективною є модель ізраїльської армії, де практично все доросле населення країни, включаючи жінок, є військовозобов’язаним і щороку проходить військові збори, де підвищує військову підготовку. Є більш прагматична швейцарська модель, здатна мобілізувати сили протягом сорока хвилин, тому що населення також регулярно проходить військову підготовку і має вдома зброю. Україні потрібна професійна армія, яка б при цьому не була для неї непосильною ношею. Але в продовження теми раціонального використання ресурсів, мушу додати, що сьогодні і наші батьки-командири повинні бути дбайливішими, у тому числі до волонтерської допомоги. Це ненормально, коли люди в благородному пориві, не зважаючи на мізерні зарплати і пенсії, допомагають армії, а все зникає невідомо куди. Я особисто був свідком, коли волонтери привезли велику кількість буржуйок, ми навіть не потребували такої кількості, а через деякий час вони десь поділися. Тобто люди витратили метал і кошти на їхнє виготовлення та транспортування, і нам знову потрібні буржуйки. Щоб такого не було, повинні складатися акти прийому-передачі, а у нас більшість командирів думають, що порядок на них не поширюється, тому в нас часто виходить подвійна і навіть потрійна комплектація. На жаль, людям важко пояснити, що допомога дається не командиру Васі чи Петі, а армії. Адже люди це дали нам у надії, що ми будемо нормально користуватися.

– А як ви ставитеся до того, коли колишні військові продають куплену їм волонтерами форму?

– Таке дуже часто відбувається і потім продаються оптичні приціли, в тому числі в ломбардах. Коли людина звільняється, вона не повинна тягнути з собою додому форму і все інше, придбане на кошти волонтерів. Із цього приводу повинна бути чіткою політика держави.

– Як потрібно діяти волонтерам, щоб їхня допомога не була марною?

– Найперше, слід допомагати тільки тим, чим не може забезпечити армія. Не без того, щоб потішити військових чимось смачним, але коли привозять причеп їжі, що швидко псується, то треба ж думати, чи це потрібно в такій кількості. Чи не краще було б узгодити з бійцями, що їм потрібніше. Не хочу образити інших, але мені подобається, як працюють дівчата з «Громадської варти», вони підходять дуже професійно. Треба забезпечити розвідгрупу, вони цікавляться, що конкретно їм потрібно, і привозять.

– Але ж інформація про те, що наші військові голодні й холодні, виходить, напевно, від самих військових?

– Я захоплююся тим, скільки у нас людей, слідуючи благородному поклику душі, допомагають армії. Але не розумію, чому людина, яка отримує тисячу двісті гривень, повинна купувати мені шкарпетки, білизну й чай, якщо мене цим забезпечує держава. Дехто ж сприймає це нормально і вважає, що не повинен лізти в окоп, якщо йому не привезли кави. Я ж переконаний, що волонтери мають забезпечувати лише тим, чим не може забезпечити держава. Хоча й волонтери бувають різні і самі часто сіють паніку, не перевіривши інформацію. Як це було взимку з Павлом Кучеренком, коли він виступив по телебаченню і посилаючись на якогось панікера, пригнав автобуси вивозити бійців з передової. Можете собі уявити, що наші рідні дивляться телевізор і чують про те, що у нас тут мало не м’ясо висить на гілках. Насправді ж тоді було двоє вбитих і кілька поранених. А ще в нас не в пошані ті, хто збирає допомогу з людей, а приписує все собі: «Я знайшов, я допоміг…». Так не повинно бути, – переконаний Віталій.

Наталя КРИВОШЕЯ