Днями у Бобринці і в Кіровограді побував Андрій Куликов – журналіст, редактор, радіо- та телеведучий, медіа-експерт, медіа-тренер. Він на запрошення відомого фермера й громадського активіста Олексія Цокалова проїхався місцями, де жив, творив і мріяв один із Небесної сотні Герой України Віктор Чміленко, побував у майстерні скульптора Григорія Савченка, де ознайомився зі скульптурним зображенням нашого славного земляка, прочитав лекцію про справжній Донбас майбутнім журналістам, а вже перед самим поверненням додому відповів на запитання нашого видання.
– Пане Андрію, ви не вперше в Кіровограді. Як вам наше місто?
– Я тут утретє, однак це короткотермінові зустрічі, тому особливих вражень обмаль.
– Ваша думка, куди котиться країна?
– У цьому сенсі я вам скажу не більше, аніж провінційний журналіст. Мене це питання не менше цікавить. Я можу пропонувати свій аналіз ситуації, але він важить стільки ж, стільки й ваш. Ми не є фахівці в цьому.
– Тим не менше ви частіше зустрічаєтеся з політиками високого рівня…
– Насправді, я вважаю, що важливіше для нас як журналістів зустрічатися зі звичайними простими людьми. Бо політики вкотре демонструють, що їм аж занадто багато хочеться говорити про політику, про перемоги і невдачі на виборах, і про те, щоб із них не так багато питали. А ми не раз уже переконувалися в український історії, і не лише в час останнього Майдану, а за всю нашу історію, що ініціатива знизу дозволяє просуватися українцям уперед, як спільноті. Й коли ця спільнота знизу буде краще організована, тоді вона й нагору висуватиме людей, більш здатних до розбудови нашої країни, ніж ті, хто зараз при кермі.
– Це правильні речі. Але останні вибори продемонстрували повернення Партії регіонів, представники котрої пройшли від інших партій. Політики демонструють, що нічого не змінилося в державі й після Революції Гідності.
– Я перепрошую, а провина чи причина в чому? У Партії регіонів чи в тих, хто так і не зумів краще побудувати наше життя? Я думаю, що результат, який показав Опоблок чи партії, в складі яких були помітні регіонали, – це не стільки їхній результат, як зворотній результат дій партії влади. І тому – це право виборця голосувати, в тому числі за вчорашніх регіоналів, бо їм не запропоновано жодної реальної альтернативи. Їм запропоновано лише альтернативу на словах. З різних причин. Ми не можемо скидати з рахунку й війну, що триває. Але й списувати на неї все, чого не змогла чинна влада, ми також не можемо. Тому я вважаю, що результат Опоблоку та їхніх потенційних союзників – не такий страшний, як декому здається. У Києві, до слова, вони взагалі не спрацювали. Та в деяких регіонах люди не побачили альтернативи регіоналам. Кіровоградщина тут посередині. Це нормально. Ми могли б дивуватися, коли б нова влада демонструвала дивовижні успіхи й дала б нам їх відчути.
– А відсутність реформ із того ж розряду?
– На собі я жодної досі не відчув.
– Це ж і є найбільший прорахунок…
– Власне про це ми й говоримо. Реальних успіхів, реформ, які можна побачити й відчути – немає. Але ми не будемо довго-довго чекати, поки за нас вирішать. Я наводжу простий приклад: співвласники багатоквартирних будинків, котрі об’єдналися в ОСББ. Поки люди самі не захотіли щось робити, поки не наважилися, доти справа не зрушувалася з мертвої точки. Доки люди в територіальних громадах не захочуть добровільно об’єднуватися, і брати відповідальність на себе, а іноді, може, – й відбирати ту відповідальність у центральних чи обласних органів влади, доти нічого хорошого не буде. Допоки журналісти самі для себе не визначать той рівень свободи слова, до якого кожен особисто готовий піднятися, доти нічого у ЗМІ хорошого не буде. А ми з вами будемо дискутувати, більше чи менше свободи слова стало в країні. Я думаю, що насправді кожен досягає особистого рівня і з суми всіх рівнів складається загальний рівень.
– Часто говорять про дострокові парламентські вибори. Є ще запас довіри до чинної влади?
– У мене є інтуїтивний запас. Тому що я її не абсолютизую… Тож як ми самі, на низинному рівні, вибудуємо своє життя, так і будемо жити. Зрештою, згадаймо кооперативний рух у Радянському Союзі. Ті, хто намагався, – часто домагався успіху й працював чесно. Сьогодні це десятки тисяч фермерських господарств, які успішно працюють. Така моя ідеологія: організовуватися знизу. За цим принципом ми, наприклад, створили громадське радіо трохи більше двох років тому. Починали з того, що власним коштом придбали пару диктофонів, а нині в нас власні передачі на радіо, є власні передавачі тощо.
– Насамкінець, пане Андрію, ваше враження від української журналістики в цілому. Вона рухається вперед?
– Я не нагорі. Я всередині, звідси мені здається, що вона рухається. Але суджу про тих, з ким я маю справу. Нещодавно я був членом журі премії «Телетріумф». Десь вона рухається, десь – ні. Знаючи колег, я бачу, що вони наполегливі, талановиті люди і якщо вони знаходять у собі сили протистояти обставинам, тоді ми рухаємося вперед. Якщо ні – якщо вважають, що нашу свободу дій обмежують – тоді ми тупцяємося на місці. Потрібні структурні реформи в медіагалузі. Це полегшить нам зростання професійних стандартів. Але це вже інше питання. Я давно вважаю, що в нашому житті має бути менше телебачення і більше радіо. Таким чином збільшується майданчик суспільної дискусії, залучаються до дискусії більше громадян. Дискусія у зв’язку з війною розглядається у розрізі: чи не зашкодить нашій справі правда? Я вважаю, що правда ніяк не зашкодить, а тільки допоможе. Тож усілякі спроби прикрасити дійсність, примножити успіхи й применшити невдачі – це дуже небезпечно. Навіть якщо сьогодні відбувається якийсь тактичний виграш за рахунок цього, то завтра це вдарить по нас дуже сильно.
Лариса РОМАНЮК, Валерій М'ЯТОВИЧ
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
