СУСПІЛЬСТВО

«Сьогодні Революція Гідності в кожному з нас»

«У листопаді тринадцятого революція лише почалася. Говорити про завершеність можна буде лише тоді, коли ми виконаємо програму європейських змін, яку сформулювали і поставили на порядок денний мільйони людей, що вийшли на майдани». Це слова із звернення Президента України Петра Порошенка до українського народу з нагоди Дня Гідності та Свободи. Дня, коли в Україні вшановували Героїв Небесної Сотні.

Згадали, як починалася революція, проаналізували, що вона дала всім нам і в Кіровограді. Зранку влада покладала квіти, ввечері активісти організували Віче.

– Ми багато спекулюємо на тому: за що поклали життя, проливали кров, – вважає один із активістів, друг і соратник Героя України Віктора Чміленка Олексій Цокалов. – Мені ж особисто не соромно перед тими, хто став Небесною Сотнею, хто став героями. Я теж був там. Шукаючи відповіді, чи є ж свобода після Майдану, відповім словами свого знайомого Андрія Куликова: «Рівно стільки, скільки ми готові її прийняти». У кожного своя планка, своє світосприйняття. Не можна людину примушувати, говорив мій друг Віктор Чміленко, примус не працює на волю, на розвиток творчості. … Багато хто запитує, чого я добився тією революцією. У мене немає відповіді на це запитання. Дива не сталося. Ми маємо мати віру й велике серце – це той урок, що я виніс із Революції Гідності.

– Я була в Києві напередодні побиття студентів, – згадує одна з тих студентів, котрі стояли у витоків саме кіровоградського Євромайдану,Вікторія Гапоненко. – Я туди приїхала 28 листопада. Пробула на вечірньому Віче, що його проводила Руслана. Все проходило так мирно, співали пісень. Угоду 29-го так і не підписали. А в Маріїнському парку тим часом уже збиралися тітушки. Й після того нарешті почали виходити люди й у Кіровограді.1 грудня було масштабне віче. Тоді ми оголосили страйк студентів. У нас не було ні мікрофона, ні апаратури, лише – мегафон і кілька людей, готових поборотися за своє європейське майбутнє. Коли один із хлопців на площі Винниченка перед КДПУ вигукнув: «Слава Україні!», до нас негайно збіглася чи не вся охорона університету. …У нас був мирний протест і ми намагалися привернути увагу до себе не насильством, а флеш-мобами, коломийками.

– Ми зібралися тоді в групу за інтересами, – підтримує Вікторію її однокурсниця Альона Олійник, – весело проводили час, співали, організовуючи вертеп, хотілося якихось свят, хотілося чогось хорошого. Нам є нині, що згадати.

– З багатьма небайдужими ми познайомилися саме тут, на майдані, – каже журналіст Зоя Лебідь. – Для мене особисто три місяці Євромайдану важили дуже багато, змінили особисто моє життя, мій світогляд, і так сталося з багатьма небайдужими за ті три місяці поспіль.

– Коли ми приїхали до Києва, нас спочатку вразила байдужість самих киян, – зізнається тодішня студентка Настя Зубова. – Але на Майдані Незалежності я потрапила у вир людей, де вперше почула, що «ця влада звикла красти шапки, а сьогодні хоче позбавити нас конституційних прав і Європи». З тих пір і до сьогодні Революція Гідності в кожному з нас.

До слова, Вікторія Гапоненко, вважає, що робити висновки з Революції Гідності ще зарано. Мовляв, вона іще триває. Й головне – вірити, що Україна вийде з неї з гідністю і честю.

Лариса РОМАНЮК