СУСПІЛЬСТВО

Дмитро Бартош: У кожному мікрорайоні Кіровограда є свій старший над голуб'ятниками

Познайомився із Дмитром Бартошем я випадково – просто зацікавився кількома голубами у ящику на багажнику велосипеда, якого чоловік віком років із шістдесят котив площею біля будинку Кіровоградської міської ради. Завівши з ним розмову, я з’ясував, що він привозить голубів на цей майдан у дні масових весіль, щоб запропонувати їх молодятам для фотографування. На момент тієї нашої зустрічі Дмитро Бартош, надавши свої голуб’ятницькі послуги кільком новоспеченим подружнім парам, уже повертався додому, тож не був проти задовольнити мою журналістську цікавість. Довелося мені провести Дмитра Івановича на Некрасівку, де він мешкає та тримає голубів.

– Та ще в дитинстві, – так відповів Дмитро Іванович на запитання про те, коли він полюбив голубів. І розповів, що родом він – з Аджамки Кіровоградського району, де у п’ятдесятих-шістдесятих роках голубівництво було у великій моді. 

– Дуже захоплювався голубами мій брат Іван, трохи старший від мене, – згадав Бартош. – А батько довго не дозволяв заводити їх. Казав, нема чим годувати. Й обзавівся Ваня власними голубами, коли вже школу закінчував. Тримав їх на горищі.
За словами Дмитра Бартоша, його брат, ставши дорослим, не втратив інтересу до предмета своєї дитячої пристрасті, як це часто буває в житті.

– Ваня уже одружений був, йому ділянку дали, щоб будувався, – Дмитро Іванович пригадав цікавий випадок. – Прийшли якось туди я і мати, щоб допомогти йому. Копаємо з нею рів під фундамент, аж Іван тим часом – майструвати щось із дощок. «Ти що робиш?» – питаю. Він: «Голуб’ятню». Я аж розсердився: «Хату треба будувати!» А Ваня: «Голубам теж треба хата!..»
Як розповів Дмитро Іванович далі, сам він усерйоз зайнявся голубівництвом у дев’яностих роках. Починав із німецьких м’ясних, яких подарував йому знайомий голуб’ятник. Та скоро зрозумів, що ця порода йому не підходить.
– У німцеві тільки м’яса – сімсот-вісімсот грамів. Пролетить він кілька метрів і – на землю. А собака – хап його, – обгрунтував Бардош свою відмову від м’ясних голубів.

Після них у Дмитра Івановича були представники ще кількох порід, у тому числі шейки. Чоловік аж посвітлів, коли описував, як шейки піднімаються у небо – кружляючи по спіралі ніби навколо височенної жердини.

– Мав я і павичів, – продовжив перелік Бартош, маючи на увазі павичевих голубів. – Як розпусте павлін хвоста!..
Зараз його пташине господарство – це три десятки спортивних (поштових) голубів.

– Шейки легко звикають до нового місця, – Бартош усе посвячував мене в премудрості голубництва. – А спортивний як звик до одного дворища, то роками його привчай до іншого – нічого не вийде.

Саме через здатність голубів цієї породи повертатися до місця постійного перебування, підкреслив Дмитро Бартош, їх цінують голуб’ятники. Дмитро Іванович і сам випробовував своїх спортивних на цю здатність. Ось як це, за словами Бартоша, сталося:

– Тут мужик недалеко живе, водієм працює. Збирався він якось у Дніпропетровськ. Я до нього: «Візьми із собою двійко голубів. Як приїдеш, випустиш їх і одразу мені телефонуй, щоб я той час зафіксував…». Так і зробили. Долетіли мої голуби з Дніпропетровська додому за чотири години. Швидше, ніж автобус. Я в журналі вичитав, ніби у голуба у голові – компас, а літають вони швидко, бо в повітрі течуть ріки, які їм допомагають.

Почувши запитання, що йому дає голубівництво, Бартош поглянув на мене як на дивака, а потім мовив:

– Розрядку отримую. Цікаво дивитися, як вони воркують, як цілуються.

Та, виявляється, не всі сусіди голуб’ятника поділяють це його захоплення.

– Появився тут один, постріляв голубів, – сказав Бартош з обуренням. – Я до нього з претензіями, а він: «Вони мені за комір гадять!» Я: «Це ж Божа птаха!». Та хіба такому поясниш!..

На запитання, наскільки дорого утримувати три десятки голубів, Бартош відповів так:
– Годую їх уранці і на ніч. Щоразу насипаю по кілограму зерна. Годиться пшениця, соняшникове насіння, просо. У журналі вичитав, що голубам кукурудзу давати треба, тож даю і кукурудзу. Уже й на зиму нею запасся.

З огляду на теперішні цінники в круп’яних відділах магазинів милування голубами Бартошу обходиться не дешево.
Та потреба в естетичному задоволенні, заради яких він у зрілому віці обзавівся «божими птахами», переважає. Хоча якось йому довелося пустити кількох пернатих на м'ясо. Але то був винятковий випадок.

– Прийшов я в перукарню, це недалеко звідси, я там усіх дівчат знаю, – розповів Бартош. – Одна з них каже, що син захворів і що йому м'ясо треба голубине. «Зроби!» – попросила. А я саме забракував чотирьох голубів. «Скільки коштує?» – спитала жінка. Я: «Пострижеш мене три рази, та й досить».

За словами Бартоша, на Некрасівці голубівників – чимало. Є у них і свій старший – як і в кожному кіровоградському мікрорайоні. А збираються усі місцеві голуб'ятники на окремому ринку неподалік мосту, через який пролягає вулиця Михайлівська (у недалекому минулому – імені Кірова). На запитання ж, чи є серед них жінки, Бартош відповів твердо:
– Не зустрічав.

Розповідаючи про свої весільні послуги, Бартош пояснив, що намагається таким чином хоча б трохи компенсувати свої витрати на корм для улюбленців.
– А якось я став свідком того, що на площу біля міськради прийшов фотографуватися зі своєю нареченою учасник АТО, – згадав голуб’ятник. – Я з них грошей не взяв. Подарунок, так би мовити, від фірми.

Також Дмитро Іванович розповів, що один із його клієнтів, справляючи роковини свого весілля, щоразу зі своєю дружиною просить його, Бартоша, доставити голубів на цю площу, щоб зробити там символічний з ними знімок.
– У травні нинішнього року це вже шоста річниця була, – сказав голуб'ятник. З його тону я зрозумів: у тому, що життя тієї пари склалося щасливо, він вбачає і результат своєї праці.

Віктор КРУПСЬКИЙ

P.S. Домовитися з Дмитром Бартошем про його послуги можна за телефоном:
099-95-01-295.