СУСПІЛЬСТВО

Володимир Гуйван: Із тхором мені цікавіше, ніж з котом

Незвичайні, як для України, тварини живуть у квартирі кіровоградця Володимира Гуйвана – тхір, британський кіт і гігантські, величиною майже з долоню, равлики. Недавно з ними познайомився кореспондент нашої газети.

– Звуть його Кузьмою, – Володимир представив спершу тхора. – Дістався він мені від дочки Ірини, яка мешкає в Києві. Загубився якось її тхір, це було чотири роки тому. Іра оголошення в Інтернеті опублікувала: мовляв, прошу повернути. Невдовзі після того їй зателефонували і сказали, щоб забирала свого тхора. Іра – до тих людей. І побачила іншого, не її, тхора. Спочатку не хотіла брати чужого звірка, та її умовили. Назвала його Кузьмою. А через тиждень їй знову зателефонували з приводу її оголошення. Тваринка, яку показали Ірині, виявилася саме тією, яку вона загубила. Так в дочки завелося двоє тхорів. А вони, самці обидва, не вжилися один з одним. Тоді Іра – до мене: «Батьку, візьми Кузьму собі!» Я погодився, про що аніскільки не шкодую. До речі, коли вже Кузьма був у мене, Ірина довідалася дещо про його долю. Виявляється, попередня господарка вигнала його на вулицю, бо вступила в секту, членам якої не дозволяється тримати таких тварин у домі.

– А з котом Кузьма не конфліктує? – цікавлюся.

– Це кішка, звуть її Мурашка, – пояснив господар і поклав тхора поряд з кішкою. Кузьма витріщився на Мурашку, ніби раніш її ніколи не бачив. Кішка не удостоїла тхора своєю увагою, відвернувшись від нього.

– Але іноді Мурашка його кусає, бо недолюб-лює, – сказав Гуйван. І продовжив хвалити свого тхора: – Кузьма – культурний, справляє нужду на лоток. А ось – його клітка, трикімнатна. Та він любить по квартирі погасати. До всього Кузьмі є діло. Може й сміття з відра дістати та «посортувати». Може й вазонні квіти повиривати. Хоча, загалом, тваринка надзвичайно приємна. Їдять тхори м’ясо – хижаки ж. Наш Кузьма полюбляє курятину. А ще – свіжі огірки.

– З ким вам цікавіше – з котом чи з тхором? І як ваша дружина до тхора ставиться? – допитуюся.
– Цікавіше мені з тхором. Беру його і на риболовлю, і коли вирушаю у центр міста у якихось справах. Жінка як ставиться? Добре, вона тварин любить.

У квартирі Гуйванів немає неприємних запахів, які б вказували на присутність тут тхора.
– Неприємний запах виділяють повноцінні самці, – пояснив Володимир, – а наш Кузьма – стерилізований. Таким він мені уже дістався.

Також Гуйван просвітив мене щодо біологічного роду, до якого належать тхори:

– Рід цей називається мустела, найближчими родичами тхора є горностай і ласка. Я пригадав картину «Дама з горностаєм», яку приписують Леонардо да Вінчі. Виходить, таких, як Кузьма, тваринок приручили дуже давно.

Далі настала черга гіганстських равликів, а точніше, – африканських ахатинів. Гуйван тримає їх в акваріумі, встеленому мохом, без води.

– Ось цьому – п’ять років, – господар узяв одного з молюсків. – Він як витягнеться іноді – до п’ятнадцяти сантиметрів!
Як розповів Володимир далі, ахатини поширені у тропіках і становлять у таких країнах значну загрозу сільському господарству (поїдають, зокрема, цукрову тростину). А от український клімат – занадто суворий для ахатинів, у природних умовах вони тут не виживуть.

– В акваріумі ж, встановленому у квартирі, вони розмножуються із шаленою швидкістю, – пояснив Гуйван. – Як саме? Відкладають яйця – як курячі, з шкаралупою, але крихітні, з-пів нігтя. З них вилуплюються ахатини – ще маленькі, але вже з панцирем кожна. Доводиться потім роздавати їх по усьому мікрорайону, бо півтисячі ахатинів мені – ні до чого. Чим годую їх? Овочами. Дуже люблять вони гарбузи. До речі, ахатини самі – їстівні. Та я їх не їстиму. Тримаю незвичайних равликів, бо цікаво доглядати за ними. Що ж до користі від них… Слиз, який виділяють ці молюски, – має цілющі властивості – наприклад, сприяє швидшому загоюванню порізів. А якщо хто страждає на псоріаз, цей слиз зніме свербіння.

Віктор КРУПСЬКИЙ