СУСПІЛЬСТВО

І їх війна в безсмертні списки занесла…

Заплакані учнівські обличчя, тремтячі від скорботи та сліз материнські вуста, сповнені невимовного болю оченята п‘ятирічного Дмитрика Ткаченка, тендітна похилена постать вдови… На Шишкінському навчальному закладі урочисто відкривають дві меморіальні дошки загиблим в АТО землякам Андрію Ткаченку та Сергію Козленку.

І хоча Андрій Ткаченко народився в Покровському Кіровоградскього району нашої області, саме шишкінці вважають його своїм і саме в історію Новоукраїнщини увійшов він, як мужній захисник України, який поклав своє життя за мир і незалежність нашої країни.

Дитячі роки Андрія промайнули в мальовничому Шишкіному, де про нього в односельців залишилися лише найкращі спогади.
– Після закінчення школи він вступив до Бобринецького профтехучилища № 32, – розповідають учителі школи, де він навчався. Потім була армія, після неї Андрій розпочав свій трудовий шлях у місцевому господарстві, де працював водієм та трактористом. Одружившись та переїхавши до Новоукраїнки, працював у ТОВ «Єврощебінь».

Він не боявся труднощів та життєвих випробувань, бо ж поряд була кохана дружина та на батькових очах зростав маленький син.
Коли йому вручили повістку про мобілізацію, Андрій не шукав причин для ухилення від служби. Узявши до рук зброю, пішов на війну заради своєї родини, заради свого Дмитрика, своїх односельців і всієї України.

У серпні 2014 року він був мобілізований для несення служби в АТО, а вже 19 жовтня цього ж року на 35-му році життя старший сержант, командир відділення 93-ї окремої механізованої бригади Андрій Ткаченко загинув…

– Мій син був взірцем доброти, чуйності, честі та справедливості, – сказала його мама Людмила, а односельці додали:
– Він був надійним товаришем. Завжди усміхнений, товариський, скромний.

А для маленького Дмитрика, який втратив свого татуся, так і не встигши сходити з ним на рибалку та зробити разом шпаківню для пташок, він назавжди запам’ятається іншим. Хлопчик пам’ятатиме, що його татко загинув за рідну Україну. Для нього слово війна назавжди закарбується чорною стрічкою на татусевому фото.

Щодня зустрічатимуть на собі шишкінські школярі і погляд Сергія Козленка з меморіальні дошки. Усміхнений, юний та красивий дивиться він на своїх односельців із чорного каменю. Його мрії про майбутнє теж перекреслила війна. Призваний у третю хвилю мобілізації у серпні 2014 року він служив гідно і мужньо. Але 28 травня 2015 року безглузда смерть обірвала життя захисника України.

Поряд з меморіальними дошками загиблих на сході країні земляків і дошка загиблому в Афганістані Миколі Аззі. Це молоде життя теж обірвала війна...

Олена КОМІСАРЕНКО