СУСПІЛЬСТВО

Він служить нам прикладом, як маємо боронити сьогодні Україну

У попередньому випуску наша газета опублікувала вітання відомому борцю за незалежність України Володимиру Караташу з нагоди його дев’яностоліття, а днями редакція отримала лист від політичного аналітика Олексія Воловича про зустрічі з цією неординарною людиною. Гадаємо, він зацікавить багатьох наших читачів.

Познайомився я з Володимиром Михайловичем улітку 2013 року в Одесі. Якось заходжу у двір будинку, в якому я мешкаю в Одесі в районі 4-ї станції Великого Фонтану, і бачу дідуся, який розмовляє і досить енергійно жестикулює у колі кількох літніх чоловіків. Підійшов ближче і почувши, що він говорить добірною українською мовою, зацікавився його особою, розговорилися. Виявляється, що він мій земляк, мешкає у селищі Побузькому Голованівського району (до 19 років я жив у Кіровограді і в ньому досі живе моя мама, яку я часто прові-дую). Того разу пан Володимир розповів мені коротко про своє поневіряння по сталінських таборах з 1944 по 1956 роки, про те як його двічі засуджували до смертної кари і вісім разів імітували страту, від якої його врешті-решт врятувала смерть Сталіна. Він подарував мені свою книгу спогадів про повстання політв’язнів під назвою «На барикадах Кенгіра». Згодом я подивився фільм про це повстання. Маю зізнатися, що до особистого знайомства з Володимиром Михайловичем я нічого не знав і не чув ні про нього, ні про Кенгірське повстання…

З того часу ми інколи зустрічаємося з паном Володимиром, коли він приїздить до Одеси, де живуть його діти, онуки і правнуки.
Незважаючи на свій поважний вік, пан Володимир виглядає ще досить міцним і енергійним козаком, веде активний спосіб життя, вболіває за все, що сьогодні відбувається в нашій країні. Під час Революції Гідності бував кілька разів на Майдані у Києві, передав близько 15 тисяч гривень на підтримку повстанців Майдану. На Майдані пан Володимир познайомився з Романом Ковалем – громадським діячем, письменником, крає-знавцем, дослідником історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття, ініціатором і організатором вшанувань героїв Холодного Яру. 25-26 квітня минулого року разом із побратимом вояком УПА Степаном Петрашем із Калуша він брав участь у двадцятих ювілейних урочистих зборах у Холодному Яру на Черкащині, де зачитував присягу на вірність народу України. З побратимами Ярополком Яциновичем і Степаном Петрашем пан Володимир нещодавно відкривав пам’ятник у Богородчанах на могилі іншого героя Кенгірського повстання Миколи Головая.

Серед його знайомих багато українських патріотів, зокрема видатних жінок. У селі Полонка поблизу Луцька пан Володимир зустрічався з відомою письменницею і поетесою, великою патріоткою Сімою Кордуновою, батько якої після арешту 1944 році загинув у сталінському таборі поблизу Уфи. Пан Володимир прочитав мені один із її віршів, який починається словами: «Я по волі Божій – українка. І мене не можна розтоптати». Сіма Кордунова є автором 14 книг і членом Волинського крайового братства ветеранів ОУН-УПА.

Володимир Михайлович знайомий також із доктором фізико-математичних наук, академіком АН ВШ України Ніною Вірченко, яка у 1948 році була заарештована і відбувала покарання до 1954 року в Тайшетських таборах Іркутської області. В. Караташ у захваті від книги Н. Вірченко «Зернини з доріг життя мого…» і радив мені її обов’язково прочитати. Про Н. Вірченко є фільм під назвою «Ужма».

Він також знайомий із Наталею Осьмак, дочкою діяча Української Центральної Ради і ОУН Кирила Осьмака, закатованого у травні 1960 року у Владимирському централі.

8 травня минулого року пан Володимир брав участь у зібранні ветеранів Радянської армії та воїнів ОУН-УПА з нагоди Дня пам’яті та примирення на території Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні», де мав нагоду коротко поспілкуватися з президентом П. Порошенком із питання перейменування Кіровограда. Володимир Михайлович пропонує назвати наше місто Богун на честь героя-полковника Івана Богуна часів Хмельниччини. З цього питання він надіслав листи президенту П. Порошенку, голові Верховної Ради В. Гройсману, голові Українського інституту національної пам’яті В. В’ятровичу.
А четвертого березня нинішнього року за мого сприяння пан Володимир мав перше спілкування по скайпу з відомим у США українським вченим і діячем, одним із керівників Українського Конгресового Комітету Америки та одним із засновників Українського Вільного Університету у Мюнхені 92-річним Іваном Буртиком, батько якого Василь помер у совєцьких катівнях у 1969 році, а рідний брат Петро відбув «від дзвінка до дзвінка» цілих 25 років каторжних робіт на карагандинських копальнях. Їм було про що поговорити. Зокрема, Іван Буртик розповів панові Володимиру про те, що вже чотири рази бував у Казахстані, два рази у Кенгірі та у Санпаєві, де у 2005 році власним коштом збудував українську церкву Покрови Пресвятої Богородиці, а згодом за його сприяння було встановлено пам’ятник героям-кенґірцям із чорного граніту.

З великим душевним болем Володимир Караташ сприймає російську окупацію Криму і Донбасу. Якби не старість і хвороби, то вже давно був би в перших лавах захисників Вітчизни. Пан Володимир вважає, що «нам не треба сподіватися на женевські і нормандські формати», тим більше, що від них немає жодного толку. «Звісно, допомогу від ЄС і США треба приймати, але ніхто крім нас, не звільнить нашу землю, рясно политу кров’ю запорізьких козаків, тому ми маємо розраховувати лише на власні сили, на українське військо», – каже пан Володимир.

З не меншим болем Володимир Караташ сприймає нинішню політичну кризу, яка сталася у верхніх ешелонах української влади у трикутнику – Президент – Верховна Рада – уряд.

На думку пана Володимира, проведення нових позачергових парламентських виборів в умовах війни є вкрай небезпечним, оскільки це призведе до послаблення української влади, і ще невідомо хто прийде в новий парламент на тлі тотального розчарування виборців нинішньою владою. Пан Володимир також вважає, що проведення нових позачергових парламентських виборів викличе розчарування і негативну реакцію з боку США і ЄС, без підтримки яких Україна не вистоїть у кон-фронтації з путінською Росією. На думку пана Володимира, найбільш оптимальний вихід із політичної кризи у цій ситуації, – це переформатування парламентської коаліції і перезавантаження уряду.
Володимир Караташ має звання генерал-хорунжого, першого заступника гетьмана Чорноморського козацького війська Українського козацтва генерал-отамана Анатолія Петька. В. Караташ – член Кіровоградської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, лауреат обласної літературної премії імені Є. Маланюка 2008 року за книгу споминів «На барикадах Кенгіра». У 2007 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Говорити з Володимиром Михайловичем дуже цікаво, адже його пам'ять зберігає подробиці далеких подій. Він називає точні дати, імена і прізвища, цитує відомих людей. З огляду на прожите й пережите, йому є що сказати нинішнім поколінням українців. А ще він служить нам прикладом, як маємо боронити сьогодні Україну від внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Олексій ВОЛОВИЧ