СУСПІЛЬСТВО

Студентка Аня Більська: Якщо чогось прагнеш, то підвертається можливість

Ще донедавна про те, що студенти можуть навчатися і водночас підробляти, ми знали переважно з іноземних фільмів та розповідей батьків, котрі в студентські роки розвантажували вагони… Нині ж і в Україні чимало спудеїв культивують наявність підробітків, як своєрідний бонус до стипендії і можливість бути незалежними від родинного гаманця. Як воно – навчатися і заробляти? Про це ми поцікавилися в активної кіровоградської студентки факультету іноземних мов КДПУ ім. В. Винниченка Анни Більської, котра звикла свої кишенькові гроші заробляти самостійно.

– Аню, ти почала підпрацьовувати десь у шістнадцять, будучи студенткою медичного коледжу. Що тоді довірили роботодавці тобі, неповнолітній?

– То була промоутерська робота. Потрапила туди через знайомих, то вважалося великим везінням. До моїх обов’язків входила організація різних акцій. Потім я рекламувала телефони однієї з фірм, було дуже зручно, бо проходила вона в магазинах, але, на жаль, щось у мене не склалося з технікою. Чергова – акція з реклами пільгових карток одного з гіпермаркетів. Там треба було анкету заповнити, щось придбати і… щастя тобі буде. Магазин закрився, акція скінчилася. А потім мені дуже поталанило, я потрапила на акцію одного з виробників кавових машин, вона тривала понад півроку: щовихідних і всі святкові ми мали продавати ці машини, наливати каву, звісно, рекламувати всіляко їх і таке інше. Це були класні два сезони. Згодом була акція «Барні», два заходи: перший раз ми просто роздавали магнітики, а наступного – організовували участь покупців конкретного товару у розіграші лотереї. Діти, звісно, були щасливі, тим паче, що я все те робила в костюмі ведмедя (на знімку внизу) й у мене на спині була класна ракета. Ще була реклама води, ковбаси, дегустація і т. д. Якось мала рекламувати сигарети, але чи то мій вік їм не підійшов, чи то зовнішність…

– Ця історія з переодяганням тебе не спантеличила?

– Ведмедик «Барні» – це був такий яскравий костюм. Було прикольно. Щоправда, якось запримітивши здалеку когось зі знайомих, кого в такому наряді не дуже хотіла зустрічати (точніше, не хотіла, щоб мене помітили) – я сховалася… Мені найскладніше було експериментувати з листівками. Коли мені поверх мого гарного одягу примусили одягти якийсь фірмовий фартух – тоді відразу стало так сумно… За законом підлості я ще й однокласника зустріла й подумала: «Ну, яке ж щастя!»… Головне – все робити на позитиві, посміхатися.

– Навіщо тобі були ці підробітки?

– Мабуть, спочатку я хотіла щось купити, точно не згадаю, швидше всього, на щось хотіла накопичити, а коли мені чогось дуже-дуже хочеться, я можу бути хоч і прибиральницею. Якщо мені щось треба, то не буває перепон. Є мотивація, є мета, і я до неї йду. Якісь там умовності не мають значення. І я помітила, якщо чогось дуже прагнеш, то все закручується якось так, що підвертається можливість. А потім уже звикаєш, що в тебе є ще якийсь дохід крім стипендії, то це і зручно, і відповідально.

– Що, крім матеріального заохочення, дає студенту підробіток?

– Зрозуміло, що розвиток комунікативних здібностей у наш час відіграє неабияку роль. Треба дуже добре знати, що ти продаєш, уміти про це цікаво розповісти, заохотити людей вислухати й почути тебе. Коли мова йде про якусь техніку, то ти мусиш добре розібратися в усіх механізмах, щоб могти відповісти на будь-які запитання стосовно предмету продаж. Звісно, коли ти в цьому всьому орієнтуєшся – набагато легше переконати, ніж просто «впарити» йому: «Подивіться, яка це гарна машинка, вона так личитиме до вашого інтер’єру…». Це згодом я змирилася, що якщо людина прийшла в магазин по холодильник, то вона, на 99 відсотків, – і купить холодильник. Переключити її на щось інше складно, але можливо. От оце вміння і вдосконалювала. Крім того, це ще якісь нові знайомства. А як відомо, зв’язки у нашому житті відіграють не останню роль.

– Багато твоїх знайомих студентів підробляє?

– Так, хтось на пральних порошках. Я особисто не витримала б, але люди задоволені ніби. Хтось відпрацьовує перекладачем у шлюбному агентстві, копірайтерами, аніматорами. Той, хто хоче підзаробити, – знайде для цього можливість. Багато хто працює в телеконтакті, в колцентрі. Це складно, але можливо.

– А «сторі» з фотоапаратом… Нині купа відомих іменитих фотографів, котрі давно в професії і раптом тобі, початківцю – довірили провести зйомки весілля…

– Мені й тут дуже поталанило. Це знайомі знайомих. Дійсно, у мене не той рівень, я не конкурую з досвідченими і професійними. Просто навчатися і одержувати за це якість бонуси – це дуже приємно. До слова, я дуже задоволена зйомкою: трапилися такі приємні люди, і весело провели час, і фотографії вдалися непогано, і всі задоволені залишилися. Якщо чогось дуже хочеш – то і зможеш. Для початку я просто так фотографувала знайомих і намагалася зробити для них найякісніші фото. Коли за гроші домовляюся, то виставляю ціни «чисто на шоколадку», головне – досвід. А щоб не залишатися дилетантом, я пішла у фотошколу, беру уроки, розвиваюся. Звісно, щось і з інтернету можна почерпнути, важливо – вийти на професійний рівень. Якщо хочеш чогось навчитися, можна найти багато способів, але коли тебе хтось направляє – якось легше. Стараюся працювати з «сарафанним» радіо. Головне – робити. На грошах я не зациклена. Я така, що коли б у мене на щодень була робота – було б класно, це була б вершина…

– Що ж, бажаю тобі підкорення всіляких вершин.

Лариса РОМАНЮК