СУСПІЛЬСТВО

Олександр Крис: У Японії можна залишитися українцем, якщо поважати тамтешні традиції

Мрія. Мета. Сила волі. Так коротко означу шлях, який обрав наш земляк із Голованівська, а нині мешканець Токіо Олександр Крис. Довга дорога Олександра до Японії почалася в дитинстві, з читання запоєм усього, що можна було знайти про цю країну, й таки привела до бажаних цілей! Відомо, що японці примудряються бути романтиками й філософами у своєму техногенному світі, а от як у цій країні почуваються українці? Про це і не тільки – у нашій розмові з Олександром.

– Олександре, як ви опинилися в Японії?

– Вперше до Японії я потрапив у 1995 році як учасник студентської конференції. Тоді навчався на факультеті японської економіки Далекосхідного державного університету (нині ДСФУ, м. Владивосток). Три тижні пройшли як свято. Хоча ми ледь не потрапили в заринову атаку. (Заринова атака в токійському метро – теракт із застосуванням отруйної рідини зарину 20 березня 1995 року. – Авт.).
Я мріяв потрапити до Японії з дитинства, почав вивчати японську ще в Голованівську. Шукав у бібліотеці будь-які книги, пов'язані з Японією, здебільшого така інформація була в енциклопедіях. Вивчав історію країни за підручником 1907 року видання, який колись купив у букіністичному магазині мій дядько Валерій. Намагався передплатити газету японських комуністів «Акахата», яку знайшов у каталозі преси. Не вдалося. Ця газета в Японії досі видається.

– Чи можна в Японії залишитися українцем, чи обов’язково ставати «японцем»?

– Українська діаспора в Японії не дуже велика, але і не маленька. Вона регулярно влаштовує благодійні концерти, дитячі свята тощо. Там цілком реально залишатися в своїй культурі, якщо вона не заважає іншим людям залишатися в своїй. Місцеві традиції важливо знати і поважати, тоді почуватимешся, як риба у воді.

– Як вам вдається поєднувати освіту сходознавця і роботу в архітектурній компанії? Що будують японці – житло, торгові центри, об'єкти культури? На що не шкодують грошей і які проекти – саме ваші?

– Крім сходознавства, маю економічну освіту, тож можу керувати проектами в різних галузях. Багато років працював у сфері інформаційних технологій, останні вісім років – у містобудуванні. Компанія дуже велика, проектуємо і житло, і торгові центри, й офіси. За масштабами – від будинків до мікрорайонів і навіть міст. Один із останніх проектів – вежа Tokyo Sky Tree. Японці роблять особливий акцент на інтеграції громадського транспорту в міське середовище. Райони тут розвиваються навколо станцій метро і електричок, розташованих досить густо. Громадським транспортом користуватися дуже зручно і не соромно. Це зменшує потоки приватного автотранспорту, тож заторів немає. Японія завжди цінувала енергозбереження через брак власних ресурсів, тому в Японії дуже розвинені «розумні» технології. За ними майбутнє.

– Що говорять-думають японці про сьогоднішню Україну?

– Скажімо, вони знають про війну на сході нашої країни, але не вважають, що це їх стосується. У японців є власні завдання, наприклад, ліквідація наслідків від цунамі 2011 року – тоді загинуло понад 20 тисяч чоловік, цілі міста змило в океан.

– Японці відомі своїм довголіттям. Який спорт там у пошані?

– Найчастіше грають у теніс, а найпопулярніша гра – бейсбол. Японці в школі обов'язково займаються бейсболом, тому грати вміють практично всі. А я так і не відчув принад цієї гри. А ось бадмінтон з дитинства люблю, тому коли почув, що в нашій компанії є така секція, відразу записався. Займаюся із задоволенням.

– Голованівськ, Кіровоград, Владивосток і Токіо... Якби повернутися в точку відліку, ви б повторили свій шлях і вибір?

– Міняти нічого особливо не став би. Хоча іноді зміни в житті відбувалися проти моєї волі, і тільки пізніше зрозумів, що все складалося саме так, як треба.

Тетяна КОРІНЬ