СУСПІЛЬСТВО

Надія Савченко: У мене більше немає мого життя. Все моє життя – це Україна

Українці люблять прогнози. Щойно літак із кремлівською бранкою приземлився на злітній смузі, як по телевізору розпочалося ворожіння «що було, що буде і чим серце заспокоїться», яке транслювалося на телеекранах до пізньої ніченьки. Хоча варто було дочекатися прес-конференції, аби почути, що кого цікавить, від самої Надії.

Її зустріч із журналістами не забарилася, вона відбулася через два дні, тривала довго і відзначалася незвичною для таких заходів відвертістю. Було поставлено чимало різних запитань – від серйозних до інфантильних на зразок, чи замінить вона Юлію Тимошенко на посаді керівника партії або чи збирається балотуватися в президенти. Ну, нехай там недосвідчені дівчатка з журналістського цеху, але ж і серйозні люди, політологи, пішли цією доріжкою і забрели у своїх коментарях аж у конс-пірологію: мовляв, Путін так довго не відпускав українську льотчицю, бо розкручував її імідж, аби вона, повернувшись в Україну, зі всією своєю щирістю каламутила воду. Дурня все це. Путін не відпускав Надю тому, що він – Путін.

Надія насамперед приємно вразила тим, що ми цього разу побачили вже не вкрай збуд-жену жінку з аеродрому «Бориспіль», а цілком адекватну атмосфері прес-конференції, логічну і тверду у своїх переконаннях Громадянку. Своє місце в українському житті вона означила коротко і чітко: «Я буду працювати для України там, де я буду потрібна». При цьому, розуміючи, що потрапляє у велику політику наосліп, чітко усвідомлює, на що здатна сьогодні і де їй поки що немає чого робити.

Очевидно, у першу чергу Надія впритул займеться питаннями українсько-російського фронту, армійського тилу і логістикою на лінії зіткнення. Також у найближчий час їй випаде стати голосом України в Європейському парламенті і тих країнах, які підтримують нас у боротьбі з агресором.

Безумовно, її поява і виступ в Європарламенті матиме величезний резонанс, а населення тих країн, які вона відвідає, стане ближчим до нас. «Світ чує Україну, і кожна країна, особливо в Європі, повинна чути – бо ми всі сусіди. І якщо в тебе збоку сусід із гнилою душею і хворим розумом – то нам потрібно всім, у кого є совість, об’єднуватися для того, щоб зупиняти таких сусідів, тому що вони не дадуть жити нікому», – сказала вона.
Надії буде нелегко. На неї чекає великий спротив тих, хто прекрасно розуміє, що її не можна ні зупинити, ні купити – спротив як поки ще «своїх», так і вже давно «чужих». А відтак і підлий, не виключено на рівні брудної білизни, компромат. Але вона, ще не зайшовши в парламент, уже стала його моральним авторитетом. І це – доконаний факт.

Тепер – що мене особливо порадувало. Перше, що Надія в кремлівських катівнях не здичавіла, вибачте на слові, не озвіріла. Вона із розумінням ставиться до повернутих у Москву грушників, бачить у них насамперед солдатів, кот-рі виконували наказ. І в цьому різниця менталітету українця і громадянина Росії, що сформувався на так званих цінностях путінських скреп. Зверніть увагу: більшість росіян вважає, що вирок Надії Савченко був м’яким і що покарання вона мала б відбувати в Росії – там, де Макар телят не пас.

Друге – позбавлене дипломатичного флеру звернення до російського президента: «Відчепися від кожної країни, в яку ти вчепився. Залиш собі своє царство, не мордуй своїх людей, не знущайся над росіянами. Життя два рази не проживеш – здохнеш усе одно. І ми всі теж помремо. Тому живи гідно як людина. Перестань не давати жити іншим».

«У мене більше немає мого життя, – сказала Надія на закінчення. – Все моє життя – це Україна. Скільки встигну зробити, доки жива, стільки зроблю».

Чи вистачить їй сил? Має вистачити. Не забракло на каземат, вистачить і на бій за Україну.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ