СУСПІЛЬСТВО

Людмила Береза: Я люблю людей і мені хочеться для них працювати

Якось почувши від знайомої журналістки: «Ой, така цікава квартальна є на Масляниківці, завзята, оптимістка, двадцять років пропрацювала токарем на «Гідросилі», почесний донор України, народний засідатель…», вирішила принагідно й собі поспілкуватися з нею. Й ось минулого тижня затяжний дощ допоміг ту нагоду наблизити, і я поїхала на гостини до Людмили Берези.

– Квартальний комітет № 3 очолюю чотирнадцять років, – сказала, коли ми зустрілися, Людмила Василівна, – спочатку була просто його членом. Коли запропонували очолити, я й не перечила: мені подобається робота з людьми. Та ще й з депутатом міськради Вадимом Вікторовичем Дригою мені «підфортунило». Ми з ним уже десять років спів-працюємо, і це в першу чергу його заслуга в тому, що нашу роботу видно. Він нам постійно допомагає. Завдяки його зусиллям у нашому Будинку культури систематично відбуваються свята. Скажімо, до 30-річчя аварії на Чорнобильській АЕС усім чорнобильцям вручали ювілейні медалі, на 9 Травня теж збиралися. Маємо вулицю Ольги Кобилянської, то відзначаємо її День народження. Вулиця Кіровоградська (тепер – Сугоклеївська) традиційно починала святкування Дня міста. Тепер щось зміниться, але не думаю, що ми відійдемо від традиції вшанування річниці нашого міста, як би воно не називалося.

– Але ж, окрім свят, у квартальної є ще будні, з чого вони складаються?

– По вівторках і п’ятницях проводжу прийом як голова квартального комітету і водночас – як депутат Кіровської районної ради. Люди приходять по довідки, з проханням оформити субсидії. Останнім часом тісно співпрацюємо з управлінням праці, допомагаємо їм роздавати документи по субсидіях. Багато хто звертається по матеріальну допомогу. Для того, щоб підготувати пакет документів, маю вдома комп’ютер, ксерокс – хоча б із цим людям легше, що не треба шукати десь у центрі міста, де б скопіювати документи.

– Людмило Василівно, а коли руку на серце, – багато роботи у голови квартального комітету?

– Якщо працювати чесно й добросовісно – то багато. Комусь треба інвалідний візок, комусь – ходунки. Дістаємо. Ось навесні встановили дитячий майданчик. І дерева посадили. Зараз поставимо пісочницю, завеземо туди пісок, щоб дітям було, де бавитися, – літо ж.

– Знаю, щороку День захисту дітей разом відзначаєте. Люди охоче на такі свята приходять?

– Судіть самі. Не менше сотні дітей разом із батьками збираються. Депутати організовують морозиво безкоштовне для малечі. Моє основне завдання – визначати завдання тим, кого ми обирали, за кого голосували.

– Звісно, хто ж як не мешканці мікрорайону знають про його слабкі місця…

– І я про це ж. Ось, для прикладу, у нас на вулиці Маріупольській по ночах не буває води. Я про це знаю, бо живу тут. От і слугую таким собі посередником між громадою мікрорайону та місцевими депутатами. Донедавна у нас із зовнішнім освітленням були проблеми, тепер усе добре: і Маріупольська, і Сугоклеївська, і Квіткова, й Цілинна – освітлюються…

У нинішній дощовий рік проблеми у нас на Квітковій – вся вода з прилеглих територій стікається на неї, а з нею й чимало сміття. Народний депутат Горбунов перед виборами обіцяв цю вулицю заасфальтувати, але обіцянку не виконав. Тепер ми сподіваємося, що нашій біді зарадить депутат міськради Андрій Табалов – він узяв на контроль це питання. Ще одна проблема – надання допомоги хворим. У нас мешкає кілька людей, котрі терміново кошти на лікування. Написали заяви до міськради, а там чомусь не поспішають їх розглядати. Люди йдуть до мене як до останньої інстанції, й мені боляче стає за те, що сама не можу їм допомогти.
– Людмило Василівно, а приємні моменти у вашій роботі трапляються?

– Так, скажімо, коли вітаємо ювілярів. Дрібничка, але людям приємно, їхні очі блищать від сліз радості. Я люблю людей і мені хочеться для них працювати.

– Хто ваш помічник, однодумець, союзник?

– Насамперед колеги. Наприклад, Галина Перевозна, яка поряд працює, – часто з нею радимося, за потреби – об’єднуємо зусилля. Ще мені дуже багато чоловік допомагає: і папери якісь по домах розвезти, і мешканців у центр на ходу вишиванок підкинути – його довго припрошувати не треба.

– А міській владі що ви хотіли б передати?

– Хотілося б, щоб більше своєї провладної, депутатської уваги звертали на околиці міста, на приватний сектор. Бо про те, що дахи, каналізації, двори у багатоповерхівках ремонтують – чуємо. Але на Масляниківку всі махнули рукою: в’їзди до обласного центру позаростали бур’янами, скоро із-за них уже й рекламних щитів не буде видно. Ще хотілося б, наприклад, аби звернули увагу на нашу вулицю 40 років Перемоги – така велика, а немає тротуару, колись проводили телекомунікації – зірвали, та так і по цей день не відновили, люди змушені ходити просто по проїжджій частині. Ну, і те, що я говорила вже про Квіткову. Чомусь перед виборами багато обіцяють, а потім забувають. Люди, до слова, ображені, що передвиборчими обіцянками засівали нас щедро, а тепер і не згадують… У центрі, може, щось і робиться, а приватний сектор їм не цікавий. А тут теж проблем вистачає.

Лариса РОМАНЮК