СУСПІЛЬСТВО

Микола Шамшур: Обласна прокуратура обілює фальсифікаторів

Ця справа в тих, хто з нею ознайомився, викликає як мінімум здивування, адже більше трьох із половиною років прокуратура області намагається притягти до кримінальної відповідальності колишнього начальника сектору карного розшуку Компаніївського райвідділу внутрішніх справ Миколу Шамшура, вдаючись при цьому до елементарної фальсифікації.

Який же «злочин» інкримінується колишньому оперативнику? Доставляючи в листопаді 2010 року засудженого з Кіровограда до Компаніївки, він відхилився від маршруту, чим нібито «спричинив істотну шкоду інтересам держави». Це звинувачення розсипається як картковий будиночок, коли взяти до уваги, що М. Шамшура незаконно включили до конвою, без відповідного наказу його зробили старшим конвою, не проінструктували, не видали табельної зброї й не надали спецтранспорту. А найголовніше – М. Шамшур не проходив навчання і не складав залік з конвоювання, як того вимагає відповідний наказ Міністерства внутрішніх справ.  

Що ж до «істотної шкоди», то не зрозуміло в чому вона криється. Шамшуру закидають, що він, на прохання дружини засудженого, останнього привіз до нотаріальної контори, де той посвідчив передачу права розпоряджатися автомобілем дружині. Підстава – він не міг погашати банківський кредит, а дружина на той час перебувала у декретній відпустці. Про шкоду можна було б говорити, якби згаданий автомобіль був визнаний речовим доказом, а він таким не був.

Справу проти Шамшура треба було закривати, та дехто дуже хотів поквитатися (чи не за той же автомобіль, що вислизнув із рук?) з молодим, перспективним працівником, який, до слова, пропрацював усього два місяці й устиг зарекомендувати себе гарним фахівцем. Треба було щось робити, й нічого кращого не вигадали, як почати підробляти документи. Коли справа розглядалася Компаніївським районним судом, тодішній прокурор району М. Зінов’єв через два роки слідства запропонував долучити до справи… фотокопію відомості про прийняття заліку в працівників Компаніївського райвідділу, серед яких було й прізвище з підписом обвинувачуваного. Це була настільки відверта фальшивка (спеціалісти вказали, що її було виготовлено шляхом монтажу), що згодом прокурор забрав «документ» назад. Однак це не завадило суду винести обвинувальний вирок. Апеляційний суд його скасував і відправив справу на додаткове розслідування. Прокуратурі нічого не залишилося, як закрити справу за п. 2 ст. 6, статтями 130 та 213 КПК 1960 року. Тобто – за відсутністю складу злочину. Відкривався прямий шлях для поновлення М. Шамшура в органах внутрішніх справ, але ж цього не могли допустити ті, хто так уперто домагався його звільнення й покарання.

Поновити справу можна було за умови, що в постанові про її закриття не буде посилання на п. 2. ст. 6 КПК. Не повірите, але згодом у пронумерованій і прошитій справі з’явилася постанова без згаданого пункту. Таким чином було усунуто перепону, і все закрутилося по новому колу. «Злочин» занесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань, доручили розслідувати слідчому з особливо важливих справ прокуратури області О. Рохману, який ніскільки не засумнівався у винуватості М. Шамшура.

Судді Бобринецького районного суду В. Бондаренку підміна постанови (на цей факт вказували підсудний і його адвокат) не завадила визнати підсудного злочинцем. Нині винесений ним вирок вивчає апеляційний суд. Уже відбулося перше засідання. Характерна деталь: воно розпочалося на годину п’ятдесят хвилин пізніше – рівно стільки представник звинувачення І. Прибор перебував у кабінеті голови колегії суддів. Чи не про справу М. Шамшура там ішлося?

Я детально про все це переповідаю, щоб зникли ілюзії в тих, хто ще вірить, що прокуратура й суди використовують наданій їй повноваження виключно в інтересах людини і держави. Більше трьох років розслідувати й розглядати сфабриковану справу, відволікаючи чимало працівників, витрачаючи значні державні кошти, – хіба так мають діяти ці відомства?

М. Шамшур і його захисник Володимир Фільштейн не могли не реагувати на дії, що мають ознаки злочину, й звернулися до Генеральної прокуратури із заявою. А там, як відомо, дотримуються правила: доручати розглядати скарги тим, на того скаржаться. Заяву переслали до Кіровограда, де вчинили, як чинять старші колеги, – доручили перевірку згаданому І. Приборі, який є представником обласної прокуратури у справі М. Шамшура. Він не міг дійти іншого висновку, як відмовити у занесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань скоєного його колегами. Заявників це не задовольнило й вони звернулися до Ленінського районного суду, і сталося майже диво: суддя не погодився з рішенням працівника прокуратури й зобов’язав відомство перелічені дії занести до ЄРДР.

Зі скрипом, із порушеннями, але ухвалу суду було виконано. Як не важко здогадатися, виконано для того, щоб уже невдовзі… знову закрити. Старший слідчий СВ прокуратури області В. Бугаєнко, якому випало «щастя» вести слідство проти колег, так обґрунтував відсутність складу злочину в діях згаданих осіб, що той же Ленінський суд скасував його постанову, як мовиться, довго не думаючи. Отже, слідство проти фальсифікаторів має тривати.

У цій ситуації не можна було не поцікавитися у Миколи Шамшура, котрому ось уже стільки часу отруює життя чиясь упередженість, чому він переконаний, що відомство покриває своїх.

– Миколо, може, треба залишити в спокої тих, кого ти підозрюєш у скоєнні злочину, адже все одно крапку поставить апеляційний суд?

– Ми маємо справу з оббіленням прокуратурою фальсифікаторів. Це дякуючи їм я вже двічі засуджувався судами першої інстанції, й досі перебуваю на підписці про невиїзд. Зрештою, якщо зі мною так чинять, то хто може гарантувати, що немає інших жертв прокурорського свавілля?    

– У мене, юриста без практики, викликало сміх те місце в постанові слідчого про закриття кримінального провадження відносно М. Зінов’єва, де наводиться його пояснення стосовно підробленої відомості: «Ким саме з працівників Компаніївського РВ УМВС складалася вказана відомість та хто її підписував, йому не відомо. Хто з працівників міліції виготовив копію такої відомості, він теж не знає. Де знаходиться оригінал цієї відомості та хто відповідає за її зберігання, він не знає, можливо, працівники канцелярії…». Нічого не знає про фальшивку, але переконував суд, що тебе треба засудити.

– Знаєте, амнезією, якщо вірити В. Бугаєнку, страждають і інші причетні до справи. Наприклад, старший інспектор канцелярії Компаніївського райвідділу міліції не пам’ятає, вилучався слідчим Ожогом оригінал чи копія відомості, а також те, хто її складав, і навіть що вона говорила в суді як свідок. Сюди треба додати й працівників Бобринецького районного суду.

– У постанові зазначається, що «місцезнаходження оригіналу вказаної відомості не встановлено». Чесно кажучи, не перестаю дивуватися «доказовій базі» слідчого Бугаєнка. Ось його «перл», який може претендувати на перемогу в номінації «Нісенітниця року», якби така була: «вирок Бобринецького районного суду від 31. 01. 2014 відносно Шамшура М. С., яким останньому призначено покарання, не набрав законної сили, що в свою чергу свідчить про відсутність суспільно-небезпечних наслідків підроблення». А якби вирок набрав законної сили, тоді можна було б розглядати підроблення документа як суспільно-небезпечне? Де ж логіка? Чому підроблення «прив’язується» до рішення суду?             

– Ви ще більше здивуєтеся, коли дізнаєтеся, що слідчого задовольнили пояснення про те, що, оскільки справа знаходилася в сейфі в кабінеті № 7 Бобринецького райсуду, ніхто не міг заміни оригінал постанови про закриття стосовно мене кримінального провадження за п. 2 ст. 6 фальшивкою. І ось його висновок: «встановити повне коло осіб, які мали в суді першої інстанції доступ до матеріалів такого кримінального провадження, не представилось за можливе».

– Виходить, не суд, а якийсь прохідний двір?

– При розгляді моєї скарги про скасування постанови слідчого В. Бугаєнка про закриття провадження стосовно працівників прокуратури й судді на запитання судді, хто ж міг підробити документ, представник прокуратури сказав: «Може, й сам Шамшур із захисником». Уявляєте?! Ніхто нічого не розслідував. Більше того, були допущені чергові свідомі порушення. Так, при виконанні ухвали слідчого судді Ленінського районного суду від 13 червня 2014 року про обов’язкове внесення до ЄРДР заявлених мною відомостей були об’єднанні в одне провадження відомості, що стосуються різних осіб і за різні злочини, а про О. Рохмана взагалі не згадується, що й не дивно – Рохман сидить з Бугаєнком в одному кабінеті. І ще. Часто документи трактуються і цитуються слідчим так, як для нього краще. Взагалі, як на мене, слідчий не виконав і третини з того, що мав би зробити при розслідуванні заяви про злочини. Визнаючи факт підробки відомості і заміни постанови, він не відповів на головне запитання: хто це зробив? 

– Ти став жертвою чийогось злого умислу. Чи намагався переконати слідчого Бугаєнка, що тебе він має визнати потерпілим?

– Так. Відмовив. Підстава – на його переконання, в діях перелічених осіб він не знайшов складу злочину.

– Будемо сподіватися, що не знайшов поки що.

– Погоджуюся.

Валерій М’ятович

Від редакції. Ми й надалі слідкуватимемо за цієї справою, яка з волі деяких прокурорів має всі шанси стати справою проти системи. За її результатом можна буде зробити висновок: очиститься прокуратура, чи й надалі залишатиметься таким собі монстром, де неможливо добитися захисту й справедливості.  

Фото з офіційного сайту прокуратури.