СУСПІЛЬСТВО

Михайло Надєждін: Я ніколи не ставлю собі за мету щось шифрувати

Куди зник багаторічний голова обласного осередку Національної спілки художників України Михайло Надєждін? На відкритті виставок він не буває, до редакцій газет не заходить, у Фейсбуці не «зависає». Телефоную на мобільний і чую: «О, привіт! Коли зустрічаємося?» Відповідаю, що вже їду. Місце зустрічі – майстерня народного художника України. Чоломкаємося й починаємо розмову. Запитую про те, що найбільше цікавить.

– Михайле Володимировичу, то як воно бути вільним пенсіонером?

– Я був і залишаюся вільним художником.

– Але ж двадцять шість років ви ще й виконували обов’язки керівника обласного осередку Спілки?

– Я завжди згадую свою покійну дружину, вона не раз мені казала: «Михайле, навіщо воно тобі, ти визначний художник, кидай головування». Я відповідав: «Я творитиму мистецтво, але й працюватиму з людьми». А нещодавно мені телефонував Василь Гурін, академік живопису, й запитав, які в мене думки стосовно того, що я полишив головування в спілці. Я йому сказав, що потрібно було кинути ще років п'ятнадцять тому. Я чим займався? Організовував виставки, пропагував роботи кіровоградських художників, ходив по кабінетах, шукав кошти…

– … боролися з чиновництвом…

– Та боротьба часто нагадувала війну з вітряними млинами, бо більшість того чиновництва – це «совки», для яких мистецтво не цікаве, якщо на ньому неможна заробити. А в цілому все це забирало дуже багато часу й енергії.

– А сьогодні?

– Сьогодні це найщасливіші мої дні, коли кинув головування. До слова, кидав я його двічі. Я написав заяву Чепелику (голова НСХУ. – Ред.), коли зробив виставку в Києві з нагоди двадцятип’ятиріччя нашого осередку. Подумалося: тридцять п’ять членів спілки, кожен може висунутися на голову... У Спілці сказали: ми тебе не відпускаємо. А тут уже мені вісімдесят стукнуло. «Е-е-е, – думаю собі, – треба йти!». Написав другу заяву й кажу Володимиру Андрійовичу (Чепелику): через тиждень не вийду на роботу жодного дня. Я знав, що знайдуться претенденти на моє місце. Дехто з них вважав, що у Спілці такі гроші ходять!.. А їх там взагалі немає – орендарі не платять, в салоні нічого не продається. Час нині такий.

– Тепер ви щоранку йдете в свою майстерню… Які відчуття?

– Відчуття волі. Раніше як було? Прокидаюся і думаю: те треба зробити, інше. Сьогодні я незалежний ні від кого, пишу, що хочу.

– Багато вдалося зробити?

– Багато (виставляє етюди, картини).

– Коли виставка?

– Виставок у моєму житті було доволі, тому я про виставку не думаю. Всьому свій час, і нинішнім моїм роботам – теж. Колись глядач побачить.

– У травні у вашій майстерні побував голова облдержадміністрації Сергій Кузьменко. Про що говорили?

– Сергій Анатолійович привітав мене з днем народження. Оглянув майстерню, мої роботи, розпитував, ніби інтерв’ю брав. Добре поспілкувалися.

– Яке його враження від побаченого?

– Сказав, що я великий художник, а я ж (сміється) це й сам знаю.

– Михайле Володимировичу, в свої роботі ви щораз закладаєте якусь філософську думку…

– Я ніколи не ставлю собі за мету щось шифрувати. Просто таке моє мислення, бачення навколишнього світу. Нещодавно згадав відому картину Рєпіна, на якій цар Іван Грозний нібито вбиває свого сина. Зробив імпровізацію. Гадаю, вдалося вхопити головне – вічне протиріччя між Владою і Життям. Часто маючи безмежну владу неможливо знайти рішення в елементарних родинних та особистісних відносинах, і почуття, емоції та бажання
переважають раціональне.

– Виходить, без політики не можете?

– А що таке політика? Це життя, в якому присутнє все. Але мене не цікавить політика як сфера діяльності. Якось напередодні місцевих виборів попередні керівники області запрошували мене в свій список під прохідним другим номером, обіцяли й те зробити, й інше, а я відмовився, бо знаю: для них головним є кар’єри, майно, тендери, хто освоюватиме бюджетні кошти, все інше – побіжне, другорядне. Відмовився. І правильно зробив, художник має бути від цього вільним.

– Але ж вам обіцяли дати кошти на ремонт Будинку художників.

– Обіцяли (сміється). Але ж я знав, що в кінцевому підсумку не буде ні ремонту, ні самого Будинку художників... Я вам скажу таке: коли починаєш говорити з представниками партій, обіцяють усе, а потім забувають. Усе…

– У ваших роботах переважають квіти…

– Я накупив троянд, посадив перед майстернею, а місцеве жіноцтво розмножило ті троянди по всьому дворі. Це так гарно! Відкриваю дівері, беру мольберт і пишу. Нинішнього дощового року все цвіте, буяє, кращої натури для художника й не вигадаєш…
Додому повертаюся з етюдом. На папері – аквареллю зафіксовані дахи Некрасівки, де колись жив художник…

Валерій М‘ЯТОВИЧ