СУСПІЛЬСТВО

Своїх у біді не кидають

У попередньому номері газети ми розповіли історію поневірянь учасника АТО, а в недавньому минулому депутата Кіровоградської міської ради шостого скликання від «Батьківщини» Ігоря Іванченка (на знімку), який майже десять років був заступником голови обласної організації цієї політичної партії.

Згадати про партійне минуле довелось не задля реклами цієї політичної сили, хоча вона, безперечно, має пишатися причетністю Ігоря Іванченка до її лав. Зважаючи на неймовірну скромність Ігоря Івановича, ми без його дозволу вирішили нагадати про його існування керівництву обласної організації, яке полюбляє піаритися на допомозі військовим. Можливо, воно згадає про те, що своїх у біді не кидають, незалежно від того, дійсні вони члени партії чи колишні.

Наразі ж долею військового перейнялися вже колишні його соратники по партії, відомі в місті й області люди та просто небайдужі кіровоградці. Хто відгукнувся словами підтримки, хто слушною порадою, хто клопоче за нього перед народними депутатами. Також після нашої публікації керівник обласного центру допомоги учасникам АТО Вадим Нікітін, котрий уже двічі допомагав на прохання друзів військового влаштувати його до обласного госпіталю для ветеранів війни, вирішив особисто засвідчити свою повагу кавалеру ордена Богдана Хмельницького, капітану Іванченку, провідавши в медичному закладі.

Завдяки резонансу, що викликала стаття в нашій газеті та в наших партнерів – сайті «Рідний край», до допомоги у вирішенні проблем з отриманням заслуженого ордену та статусу учасника бойових дій, крім голови Штабу юридичної допомоги учасникам АТО Антона Красова, підключилися міський та обласний військкомати.

Як ми уже повідомляли, «загублений» орден знайшовся і вже переданий військовій частині, також нарешті Ігоря Івановича звільнили з військової служби, яку він після контузії не несе ще з серпня минулого року, тож матиме змогу стати на облік у військкоматі й влаштуватися на роботу. Оптимістичні прогнози і щодо оформлення статусу учасника бойових дій, за відсутності якого Ігор Іванович соромився звертатися до обласного госпіталю для ветеранів і, витративши на лікування всі свої заощадження, змушений був деякий час лікуватися на позичені гроші.

Ігор Іванович зізнається, що не очікував, що стаття в газеті викличе такий резонанс, і стільки людей перейматимуться його долею. Каже, що спершу почувався майже зіркою, коли в госпіталі йому казали, що читали про нього у нашому виданні. Дуже вдячний усім небайдужим, хто підтримав і словом, і ділом. Хочеться вірити, що наступна наша публікація буде вже зовсім із іншого приводу – про те, як справедливість взяла гору, і наш земляк отримав усі нагороди, пільги і статуси, на які має право. Труднощі, які його спіткали на шляху до цього, з часом же сприйматимуться, як прикре непорозуміння.

Нагадаємо, що минулого року Ігор Іванченко під час ворожого обстрілу отримав контузію. Відтоді почалися його поневіряння та дуже дивні речі. Не зважаючи на те, що з того дня він потрапив до госпіталю, а потім був комісований і відповідно більше не служив і не командував взводом, тривалий час його не звільняли зі служби, а тому вдома він не міг влаштуватися на роботу. Потім приховали обставини контузії і «загубили» документи, які він подавав для отримання статусу учасника бойових дій, тому ось уже скоро рік не отримує жодних передбачених законодавством пільг. Так само якимось незбагненним чином «загубився» орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, яким ще на початку року його нагородив Президент України за хоробрість і бойову звитягу як командира підрозділу на першій лінії оборони.

Наталя КРИВОШЕЙ