СУСПІЛЬСТВО
Максим Баланенко: Повернення до радянського «соцзабезу» – неприпустиме для країни, яка стала на шлях ринкових реформ
- Останнє оновлення: 19 липня 2016
Після тривалого намагання мирно домовлятися з владою, профспілкам урвався терпець і минулого тижня вони вдалися до акції протесту. Всеукраїнський марш протесту, пікетування та мітинги біля Кабінету міністрів і Верховної Ради об’єднали кілька десятків тисяч спілчан, котрі передали свої вимоги персонально главі уряду Володимиру Гройсману. Що ж змусило доволі терплячі профспілки відійти від звичного договірного стилю роботи й висловити свою чітку позицію? З цим запитанням ми звернулися до одного з учасників ходи, голови ради Федерації профспілок області Максима Баланенка. – Конфлікт між владою і профспілками (об’єднують вісім мільйонів працюючих, ветеранів праці, студентство) назрівав давно. А останні шокові підвищення цін на природний газ та електроенергію – стали тією демаркаційною лінією, за якою будь-якому терпінню приходить край. При цьому наголошую, що наша акція не мала жодного політичного забарвлення, – пояснює Максим Олексійович.
У спільній резолюції йдеться про те, що кожен українець відчув на собі: за останні два роки ціни зросли у рази, інфляція вже перевищила 180 %, тоді як гарантована державою мінімальна зарплата збільшилась лише на 19 %, а купівельна спроможність заробітних плат робітників, селян, учителів, медиків, ветеранських пенсій навпаки, скоротилась більше ніж на третину.
При цьому власники підприємств і торгових ринків роблять вигляд, нібито не вони завели в «тінь» майже половину економіки, сховали третину зарплати від сплати податків та єдиного соціального внеску (ЄСВ), довели трудові заробітки до рівня милостині, а Пенсійний фонд – фактично до банкрутства. Отримавши економію в 80 мільярдів гривень від зниження ЄСВ до
22 %, вони за півроку так нічого і не зробили для відчутної детінізації доходів мільйонів нелегальних та безправних працівників.
Уряд для захисту від цінового шоку пропонує нам прийти за субсидією, кошти для якої беруться з податків – тобто з наших же зарплат. Напевне така державна допомога є доцільною для пенсіонерів, інвалідів, безробітних, багатодітних сімей, але аж ніяк – для працюючих людей.
Якщо не буде підвищено заробітні плати, за субсидією прийде абсолютна більшість працюючих. Це – повернення в минуле, до радянського «соцзабезу», що неприпустимо для країни, яка стала на шлях ринкових реформ і європейської інтеграції.
Тож цілком логічним є той факт, що політика розширення субсидування не знаходить підтримки серед працюючих, породжує утриманські настрої у суспільстві, приховування доходів, провокує тінезацію трудових відносин. Таке рішення вимагатиме подальшого збільшення державних видатків на субсидії, а відтак – посилення податкового пресу на легальну економіку і працівників.
Тому ми й об'єднались та заявили про нашу спільну позицію, донесли її до відома української громади та закликали владу невідкладно відреагувати на ситуацію, що склалася.
Ось вимоги, які учасники акції передали уряду: невідкладно реформувати систему оплати праці; встановити з 1 жовтня 2016 року гарантовану мінімальну заробітну плату на рівні економічно обґрунтованого, обрахованого у фактичних цінах прожиткового мінімуму – 3000 гривень, відповідно підвищити пенсії та стипендії. Від власників підприємств та роботодавців вимагається: з 1 серпня підвищити заробітну плату працівникам не менш ніж на 15 %; провести консультації з профспілковими комітетами і розпочати приведення частки заробітної плати у затратах на виробництво товарів та послуг до рівня європейських країн. Є певні вимоги й до Верховної Ради. Крім того, протягом десяти днів уряд має розробити графік прийняття рішень щодо перегляду ціни на природний газ для населення і тарифів на житлово-комунальні послуги, підвищення розмірів основних державних соціальних стандартів та гарантій – прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії – в нинішньому році не пізніше жовтня, тобто до початку опалювального сезону.
У разі нереагування на їхні вимоги профспілки обіцяють вдатися до більш жорстких дій, аж до загальноукраїнського страйку.
Записала Лариса РОМАНЮК
