СУСПІЛЬСТВО

Верховна Рада. Післяслово по закритті сесії

Андрій Парубій підбив підсумки роботи четвертої сесії Верховної Ради восьмого скликання. За його словами, протягом лютого-липня народні обранці прийняли 450 законодавчих актів. Особливо, на думку спікера, депутати порадували виборців в останній тиждень, «коли всі говорили, що депутатів не буде в залі і не буде кому голосувати», а вони взяли та й прийняли близько тридцяти рішень.

Багато це чи мало, судити не берусь, справа не в кількості. На думку Андрія Володимировича, це ілюстрація дієздатності парламенту. Не лише на мирному фронті: «Український парламент продемонстрував, що він може протистояти глобальним викликам під час війни, а головне і найбільше завдання Кремля в гібридній війні – це кинути Україну в хаос безвладдя». Така собі наша відповідь «московському Чемберлену», тільки в чому вона полягає, Парубій не пояснив, бо безладдя в країні не припиняється, не кажучи вже про виклики війни, котрі все більше набувають реалій широкого вторгнення. Та, очевидно, говорити спікеру про це не хочеться, тим більш,  коли колеги дружно роз’їхалися на відпочинок – хто куди, залежно від достатку. Тож на підсумковій прес-конференції він запропонував журналістам «дещо змінити кут зору», аби вони і їхні читачі на конкретних прикладах побачили, «як тільки за одну окремо взяту останню сесію Верховна Рада змінила обличчя країни».

Я цього чомусь не побачив. І чесно кажучи, такої заяви від Парубія не чекав. Для мене не Петро Порошенко і не Арсеній Яценюк були обличчям Революції гідності, а саме він. І коли Андрій Володимирович звертався до депутатів: «Колеги, ми ж із вами разом стояли на Майдані», вірив, що він і досі ним живе. Про себе називав його просто Андрієм – нашим хлопцем, не обтяженим банківськими капіталами, не обплутаним кумівськими зв’язками, не замішаним у корупції. Хотілося б вірити, що так воно і є, тільки все більше насторожує поведінка депутата номер один, яка дає підстави думати, що не в останню чергу завдяки і йому головні питання життя країни вирішуються не в сесійній залі, а поза нею, і що заяви про кризу парламентаризму в Україні таки мають під собою підстави.

Звичайно, розповідати господарю, що в хаті не метено, якось не годиться, але чи варто заявляти, ніби «Рада, більшість її депутатів займаються повсякденною копіткою працею»? Ми ж не сліпі, бачимо, як на пленарних засіданнях в залі ледь набирається дві третини наших обранців, та й то офіційно – згідно з даними електронної реєстрації. Коли ж порахувати реально, то виявиться ще менше, голосів часом бракує на прийняття найневідкладніших рішень. Порушення нормативно-процесуальних норм стають звичними, проект нового регламенту, розроблений згідно з рекомендаціями Місії Європарламенту, і досі не потрапив на розгляд. Не прийнято закон, згідно з яким можна було б заарештовані кошти Януковича спрямувати на фінансування оборонних замовлень, і тепер, за словами міністра фінансів, «конфіскація у нинішньому році не виглядає реалістичною». А це ж півтора мільярда доларів на поповнення оборонного бюджету.

Країна потребує законодавчої підтримки реформ в економіці і соціальній сфері, завершення судової реформи, вирішення тарифного скандалу, мобілізації зусиль у боротьбі з корупцією. Та депутати пішли на відпочинок, лише 171 із них готовий був продовжити працювати й протягом літа. Агресор нарощує свої сили для можливого удару по нашій території (чи не готує сюрпризу до 25-річчя незалежності України?), від міста до міста повзе так званий «хресний хід», організований московськими попами, в серці України цинічно вбивають Павла Шеремета. «А ми – на морі».

Зрозуміло, я не перекреслюю того, що зроблено народними депутатами нинішньої каденції. Переконаний, що серед них є багато порядних людей, патріотів без страху і докору. Але для країни, котра перебуває в економічній кризі і в стані війни, коефіцієнт дії її парламенту надто низький. І «молоде поповнення» не стане для нього свіжим струменем. Адже нічого не з мінилося, довибори пройшли за старим сценарієм – купували виборців товарами і послугами, безкоштовними сертифікатами на придбання ліків, банально пропонували гроші, возили у Буковель, безкоштовно обстежували в мобільних центрах, дарували продуктові пакети, «мінували» штаби і виборчі дільниці, агітували у день виборів, поширювали неправдиві відомості про кандидатів, одного, навіть, оголосили померлим, в дільничних комісіях не бракувало «неточностей» у підрахунках.

А деякі політичні лідери ще й спромоглися насмішити не тільки електорат, а й всю Україну. Ні, я не проти того, що «жити гарно не заборониш», і цілком розумію Віктора Федоровича, котрий дозволяв собі з’являтися серед світових політиків та лідерів бізнесу в черевиках зі страусової шкіри – він по життю жлоб. Нічого не маю й проти світських дамочок, котрі демонструють перед Катею Осадчою туфлі всесвітньо відомих брендів на кривих ногах. Але йти на зустріч із виборцями в дамських туфлях зі зміїної шкіри від Gucci за 600 доларів пара – щонайменше нерозумно. Можна ж було збагнути, що опоненти негайно «оцінять» їх у 40 тисяч євро, а блогерам – це подарунок долі для їхніх приколів.

Минула сесія Верховної Ради відзначилася ще й тим, що на ній на весь голос заговорили про дострокові вибори. Це як мантру повторювали Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, деякі інші депутати, а Юрій Бойко навіть закликав колег по парламенту скласти мандати. Перевибори стали ледь не топ-темою на деяких телеканалах. Особливо галасує одіозний політик Вадим Рабинович на проросійському NewsOne, що належить чи то йому, чи Мураєву і на якому останнім часом почастішала присутність тих же Ляшка і Юлії Володимирівни. Якщо говорити безсторонньо, то підстави для розпуску Верховної Ради є. Достатньо перипетій із парламентською коаліцією. Але підстави – ще не факт, що парламент слід розпускати. Не забуваймо, саме цей склад Ради налічує найбільшу за всю історію українського парламентаризму кількість депутатів-патріотів. Їх ще недостатньо, щоб створити тверду конституційну більшість, але вистачає, щоб не допустити створення більшості проросійської. На що так сподівається Москва.

Цілком погоджуюсь із лідером «Самопомочі» Олегом Березюком, що дострокові вибори – це план Кремля окупувати Україну «політичним способом». Дивно, як цього не розуміють ті політики, які щиро хочуть змін в Україні на краще і, разом із тим, виступають за дострокові вибори вже восени. Маємо інший варіант: у конституційний спосіб усім миром тиснути на парламент, вимагаючи прийняття законів про регламент Верховної Ради, вибори на пропорційній основі, відкликання народного депутата, зняття депутатської недоторканності та про імпічмент президента. Цього законодавчого пакету достатньо і для здійснення реформ, і для подолання корупції.

До чергових виборів Верховної Ради залишається ще майже три роки. Достатньо, аби як слід придивитися до політиків – нинішніх і потенційних парламентаріїв: як живуть. що роблять, як ходять на роботу, за що голосують, наскільки обов’язкові, з ким дружать і проти кого. Звичайно, вибори можуть відбутися і раніше. Тільки для цього потрібно, щоб закінчилася війна.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ