СУСПІЛЬСТВО
Пророк Іларіон: Про агресію з боку Росії й інші біди я неодноразово попереджав українську владу
- Останнє оновлення: 01 серпня 2016
Він прийшов до редакції, щоб оприлюднити свої пророцтва й попередження. На запитання, чому обрав саме наше видання, відповів: таким було видіння уві сні. Видіння йому приходять не часто, але вони дуже важливі для всієї країни.
Наш гість представився пророком Іларіоном, в миру – Олександр Згуровець. Ось яка відбулася розмова з ним.
– Отже, розкажіть, будь ласка, як вам приходять послання.
– У Біблії написано, що Господь говорить уві сні, або під час дрімоти на ложі, тобто коли людина перебуває в стані спокою. Хоча буває й інакше. Як почав Господь говорити зі мною? Вперше це сталося в Афганістані.
– Ви там служили?
– Так, усього кілька тижнів, оскільки потрапив туди, як з‘ясувалося, помилково. Зі Львова, де я служив, відправляли групу в Афганістан, і старшина роти розбудив мене замість іншого солдата. Я опинився в складі так званого обмеженого військового контингенту. Командир групи розібрався, що трапилася помилка і сказав мені: «Ось проведемо молоде поповнення на бойову позицію, повернемося і відправимо тебе назад». Але дорогою ми потрапили в оточення. Єдиний вихід був – іти через ущелину. Хтось сказав, що там мінне поле. Душмани підтискали нас, відступати було нікуди, серед необстріляних бійців виникла паніка. Я почав молитися. Молився так, що аж потом обливався. Молодому замполіту це не сподобалося, та я не звертав на нього уваги, а потім сказав йому: «Треба йти вперед». Він: «Як уперед? Так там же мінне поле!». Я підійшов упритул до нього й повторив: «Господь сказав: іти вперед». Зрозуміло, що офіцер назвав мої слова маячнею. Довелося мені все повторити підполковнику – командиру нашої групи. «Ну що ж, – сказав ві, – тоді йди першим». І я пішов. З інтервалом у п‘ятнадцять метрів за мною пішли всі. Ніхто не підірвався. Тоді замполіт каже: «Щось я не вірю, що там були міни», й заходився кидати каміння. Міни почали вибухати.
Ще одна розмова із Всевишнім у мене була на початку дев‘яностих років минулого століття, коли я мешкав у Кременчуці. Мої компаньйони по бізнесу хотіли мене вбити, аби їм дісталася моя частка. Вкинули в машину, приставили пістолет і повезли в ліс. Я знав, що залишуся живим, бо напередодні уві сні мене Бог про все попередив. Він сказав, що вранці о сьомій годині мене схоплять, повезуть розстрілювати, але я не повинен боятися – все скінчиться добре. Мене піддавали тортурам, а потім я втратив свідомість. Прийшов до тями, коли мене привезли назад у місто. Наказали йти й не озиратися. А перед цим глава банди запитав мене, чому це раптом його охопив страх. Його аж тіпало. Я відповів, що на те була воля Господня. Я залишив бізнес, зароблені кошти віддав на благодійність, собі не взяв жодної копійки.
– Які ще повідомлення-попередження ви отримували?
– Про Чорнобильську катастрофу, про розпад СРСР. Коли я почав розповідати про це людям, на мене дивилися як на божевільного, казали: «Навіщо ти сієш паніку, накликаєш біду?». А я ж тільки передавав те, що мені приходило уві сні. Почалися переслідування, і я змушений був тікати аж у Заполяр‘я. Повернувся, коли мої попередження збулися. Потім я отримав видіння щодо України. Зокрема, про те, що вона буде відокремлена, але не матиме помазаника Божого. Коли став президентом Ющенко, я зрозумів, що треба активніше доносити до влади отриману інформацію, і я звернувся до Віктора Андрійовича, до інших високопосадовців.
– Про що конкретно ви писали президенту Ющенку?
– Я написав йому, що його Бог не благословив, тож хай викличе мене, і я розповім, що треба робити. Мене не викликали, але Ющенко надіслав листа (показує оригінал), у якому зазначив, що його благословили на найвищу посаду десять священиків і що він буде все робити, аби в країні вільно сповідувалися різні релігії. Хоч я йому писав: релігія – одна, Бог – один, Церква – одна. Ще в 2006 році Бог мені відкрив, що буде зміна влади, агресія з боку Росії, буде втрата території, і я неодноразово про це попереджав владу. Перша спроба Росії захопити нашу країну мала відбутися в 2009 році. Як пам’ятаєте, тоді було повідом-лення про те, що на кордоні з нами росіяни зібрали велику групу військ. Уві сні я отримав інформацію, що маю звернутися з листом до генерала Миколи Маломужа, який очолював тоді Службу зовнішньої розвідки, та у п'ятнадцять зарубіжних церков. Хочете вірте, хочете не вірте, але я це зробив, і війна тоді не розпочалася. Ось маю відповідь Миколи Григоровича (показує лист), де він зазначає, що всі мої попередження взяті ним до уваги.
– До нинішнього президента Петра Порошенка зверталися?
– Перший раз ще в 2014 році. Очевидно, через тодішню ситуацію в країні й агресію сусідньої держави йому було не до моїх листів. Хоч на Україну ще чекають серйозні випробування і про це владі варто було б знати.
