СУСПІЛЬСТВО

Коли захисники закону діють за принципом «своїх не здаємо»

20 вересня 2012 року в газеті «Наш бізнес» була опублікована моя стаття «Коли не хочеться визнавати помилки», в якій ішлося про намагання колишнього дільничного інспектора Голованівського райвідділу міліції Віктора Бомчака (на знімку) відновитися на службі та притягти до відповідальності винних у безпідставному звинуваченні його в скоєнні злочину й звільненні з органів. Попри доведення того, що справу проти нього було сфабриковано, ні прокуратура, ні міліція не хотіли визнавати вини своїх працівників й закривали порушені проти них справи. Що, власне, й спонукало мене тоді написати: «Скільки потрібно людині часу, щоб у нашій країні добитися справедливості? Інколи на це витрачаються роки, а то й десятиліття». Ніби у воду дивився, бо тяганина триває й досі – вже одинадцятий рік. Нагадаю про що мова. Працюючи дільничним, майор міліції В. Бомчак у 2005 році доставив у райвідділ підозрюваного у скоєнні правопорушення. Чоловіка затримали, відібравши гроші й особисті речі. Невдовзі з?ясувалося, що речі його зникли. Іншими словами – їх хтось поцупив. Близько року розслідування цього факту велося як мокре горить. Активізувалося ж воно з призначенням прокурором району Є. Горбенка, відомого поборами в Олександрівському районі (пізніше він притягатиметься до кримінальної відповідальності по іншій справі). В. Бомчака визнали винним. Не останню, якщо не першу, роль у цьому відіграв начальник райвідділу міліції М. Ковальський, який давно мав зуба на дільничного за самостійність і принциповість. Несподівано знайшлися свідки (усі вони – підлеглі Ковальського), які стверджували, що речі викрав саме Бомчак.

Проти дільничного порушили кримінальну справу, якою опікувався особисто районний прокурор, даючи відповідні вказівки підлеглому – слідчому О. Рибі. Його неодноразово викликали на допит по закінченні робочого дня, навіть тоді, коли він хворів, бо треба було знайти підстави для затримання. І його таки затримали за нібито ухиляння від слідства.

Зрозуміло, що влаштований терор не минув для здоров'я Бомчака безслідно (відмовили рука й нога), і його змушені були доставляти в Центральний госпіталь МВС. Та навіть за цих обставин слідство не припинялося ні на день. Коли Бомчак лікувався, прокуратура з міліцією провели обшук його домоволодіння. Цією операцією з виявлення речових доказів керував той же Горбенко по телефону із службової «Ниви».
Зниклих речей не знайшли, та й знайти не могли, бо їх викрав один із… свідків (О. Лихенко) і його навіть притягли до відповідальності. Про це стало відомо пізніше, але тоді для районних стражів порядку важливішого завдання, ніж знищення невгодного Бомчака, не було.

Не дочекавшись результатів розслідування, Ковальський звернувся з поданням до обласного управління про звільнення Бомчака з органів, де йому вписали в особисту справу стягнення, про існування яких той і не знав. Бомчака звільнили, позбавивши права на отримання належної пенсії. Сподівалися, що той не викрутиться й проведе кілька років за гратами, а там видно буде. Не вийшло. Невдовзі з'ясувалося, що речі затриманого вкрав інший працівник міліції. Здавалося б, настав час вибачитися перед Бомчаком, відновити його в органах, компенсувати моральні й матеріальні втрати. Та де там! Хоч справу стосовно Бомчака було закрито ще восени 2007 року, повідомили йому про це аж наприкінці весни 2008-го.

«На превеликий жаль, – писав я у вже згаданій статті чотири роки тому, – і досі нічого не зроблено для відновлення справедливості, хоч обидва керівники самі вже названі злочинцями. Справа про поновлення на службі десь загубилася у Вищому адміністративному суді. Перешкоди ставляться й на шляху притягнення до відповідальності всіх причетних до «справи» Бомчака. Порушену у вересні 2010 року проти Горбенка і Риби кримінальну справу «за фактом неналежного виконання… своїх службових обов’язків… що призвело до незаконного притягнення Бомчака В. І. до кримінальної відповідальності за вчинення злочину середньої тяжкості, незаконного його затримання та спричинило істотну шкоду його законним інтересам» старший слідчий прокуратури області О. Рохман закрив, не побачивши в діях згаданих осіб складу злочину. І ось лише зараз, здається, крига скресла: Ленінський суд м. Кіровограда скасував постанову О.Рохмана…».

До слова, О. Рохман мав сам постати перед судом за участь у фабрикуванні справи проти працівника Компаніївського райвідділу внутрішніх справ М. Шамшура, але колеги по обласній прокуратрі постійно закривають кримінальне провадження нібито за відсутністю в його діях складу злочину. Ось так: замість слідкувати за дотриманням закону іншими, людина сама його порушує, ще й платню за це отримує, і їй це сходить з рук.

Та це, як мовиться, до слова. Припущення ж про те, що крига скресла, виявилося передчасним. Справу знову за відсутністю в діях Горбенка і Риби складу злочину закрив слідчий обласної прокуратури А. Неживенко. Цього разу той же Ленінський районний суд погодився з його мотивацією і скаргу Бомчака про скасування постанови про закриття справи не задовільнив. Кіровоградський апеляційний суд так поспішав підтримати колег з першої інстанції, що знехтував деякими процесуальними нормами. На це вказала колегія Вищого спеціалізованого суду й ухвалу апеляційного суду скасувала.

Справа по Горбенку і Рибі вчергове була закрита в 2014 році, про що Бомчака ніхто не повідомив (щоб не міг вчасно оскаржити?). Така ж доля чекала й на справу, порушену проти К. Кучеренка і В. Лизуна «за фактом завідомо неправдивих показань». У вересні минулого року розслідувати її прокуратура доручила Голованівському райвідділу внутрішніх справ, де працювали підозрювані на момент скоєння правопорушення. Зрозуміло, що справу там теж постаралися закрити.

Наприкінці липня нинішнього року слідчий суддя Ленінського суду І. Черненко скаргу Бомчака на дії слідчих прокуратури і поліції не задовільнив. Наскільки обгрунтовано – покаже час, але з усієї цієї тяганини напрошується невтішний висновок: добитися справедливості в нашій країні справді важко. Тим більше, коли захисники закону діють за принципом «своїх не здаємо». Ніби й не зіпсували вони життя колишньому дільничному інспектору, не завдали шкоди його здоров‘ю (став інвалідом другої групи), ніби й не відволікаються вже одинадцятий рік зусилля й кошти на нові розслідування.

Валерій М‘ЯТОВИЧ
P. S. Коли цей матеріал було підготовлено до публікації, стало відомо, що апеляційний суд скасував ухвалу слідчого судді І. Черненко та направив скаргу на повторний розгляд.