СУСПІЛЬСТВО

Поліція нова, а методи?

Щодо поліції, яка замінила міліцію, найкорумпованішу з усіх державних структур, нині існує чимало діаметрально протилежних за змістом думок. Одні – схвалюють її діяльність, інші – критикують, мовляв нічого не змінилося. Як не парадоксально, і ті, й ті не далекі від істини, адже ми часто є свідками як одного, так і іншого.
Якщо ж говорити про негативну оцінку, то вона має місце виключно з вини самої поліції. Її працівники не завжди виконують свої службові обов’язки, як того вимагає закон. Підтвердженням може послужити й наведений нижче випадок, що стався з колишнім співробітником МВС, полковником міліції у відставці, а нині директором комунального підприємства «Готель «Київ» Миколою Швецем (на знімку). Ось що він розповів:

– Десять днів тому ми з дочкою приїхали додому й побачили у дворі закривавленого собаку. Його били чимось гострим й розірвали шию. Дочці стало зле, вона втратила свідомість, тож довелося викликати швидку допомогу. Потім я кинувся рятувати собаку, котрий ще подавав ознаки життя.

Скажу, що собака в нас був незвичайний. Це був справжній вовк, дуже слухняний. Я його дуже любив. Відвіз до ветеринарної клініки, де йому зробили операцію, але, мабуть, були пошкоджені і внутрішні органи, тож через три доби він помер.
Але мене, як людину, яка все життя займалася розкриттям злочинів, зацікавило, що ж сталося. Починаю дізнаватися і невдовзі виходжу на свідків, котрі бачили того дня «бригаду» чоловік з дванадцяти. Була в них і машина, свідки навіть номер її запам’ятали. Подумалося: є прикмети підоз-рюваних, є номер – можна вже працювати, тобто шукати.

Зрозуміло, що сам я цим не маю права займатися, тож набрав номер «102», представився, згадав навіть, що я полковник міліції у відставці. Сказав, що хотів би переговорити з керівником міського відділу поліції. Черговий продиктував мені номер. Я кілька разів набирав – ніхто не взяв трубку. Тоді я виходжу на вулицю й зупиняю поліцейський патруль. Знову повторюю, що я полковник міліції у відставці, хочу зробити заяву.

Що мені сподобалося – поліцейський знає, що робити і бере аркуш паперу, записує мої дані і те, що я хочу зробити заяву з приводу крадіжок із будинків у нашому мікрорайоні і підозрюваних у них осіб. Поліцейський попереджає мене про дачу неправдивих відомостей, я розписуюся. Зробивши свою роботу, він сідає в машину. Я запитую його: «Куди ви везете мою заяву?». Він відповідає: «Начальнику міськвідділу». Питань у мене більше немає, так повинно бути. Іншими словами, я втішений чіткою роботою нової поліції.

Та ось минає день, минає другий, сьогодні, коли ми оце з вами розмовляємо, минає вже десятий, а зі мною ніхто не зв’язується, мені ніхто не телефонує. І це знаючи, що я колишній працівник МВС! Виникає запитання: а на яку допомогу може розраховувати проста людина? Та й хіба це так складно викрити злодіїв, коли є їхні прикмети, справжній номер автомашини, є свідки? А оце мені стало відомо, що за ці дні в нашому мікрорайоні хтось обікрав кілька будинків, і я не виключаю, що це справа рук тих, на кого я, виходить, марно скаржився.

Минулого понеділка Микола Якович зателефонував до редакції, щоб поділитися «новиною»: після нашої з ним розмови йому нарешті подзвонили з поліції й запропонували зустрітися.

– Я відмовився, – каже полковник міліції у відставці. – Я сказав: якщо ви за десять днів не знайшли за потрібне займатися моєю заявою, то тепер я буду розмовляти з вашим керівництвом.

Аби з‘ясувати, як же все-таки просувається розгляд заяви М. Швеця, телефоную в чергову частину міського управління. Мене цікавить єдине запитання: чому не відгукнулися оперативно? Черговий добросовісно переглянув журнал реєстрації заяв. Прізвища заявника там не виявилося, тому порадив звернутися до патрульної поліції. За названим номером мені ніхто не відповів. Довелося турбувати виконуючого обов’язки міськвідділу. Той виявився людиною чемною і уважною. Пообіцяв розібратися, а ще попросив телефон М. Швеця, щоб особисто йому зателефонувати. Чи телефонував він насправді і чи знайдено винного в тяганині, сподіваюся повідомити вже в наступному випуску газети.

Валерій М’ЯТОВИЧ