СУСПІЛЬСТВО

В обласному центрі видали книгу листів знаного науковця (ФОТО)

Цього року з нагоди 165-річчя від дня народження уславленого науковця у Кропивницькому вийшла книга Ольги Собчук «Епістолярна спадщина Володимира Ястребова».

Ім’я археолога та історика, музейника й етнографа,  фольклориста й етнолога, збирача та охоронця пам’яток історії та культури Володимира Ястребова (1855-1899) на Кіровоградщині постійно на слуху. Оскільки, починаючи з 1994 року, щорічно в урочистій обстановці вручається запроваджена обласною радою краєзнавча премія, котра носить його ім’я. Її володарями вже стали десятки земляків, а також жителів інших міст України і навіть зарубіжжя. Втім, якщо звернутися до кропивничан із простим запитанням, що вони знають про Володимира Ястребова, не впевнений, що отримаємо вірну відповідь. І це при тому, що на твори Володимира Ястребова неодноразово у своїх працях посилався Іван Франко. Позитивно оцінював Михайло Грушевський…

На жаль, наукова спадщина Володимира Ястребова досі не видана окремою книгою. Лише деякі етнографічні праці передруковувалися в періодиці початку 90-х років минулого століття.

Тож велику справу робить кропивничанка Ольга Собчук. Спершу історикиня надрукувала повний перелік праць Володимира Ястребова, які під псевдонімами й криптонімами друкувалися за його життя в журналі «Киевская старина». І ось зараз оприлюднила тридцять два листи Володимира Ястребова до відомих громадських діячів, видавців, учених другої половини позаминулого століття. Вперше зібрала й прокоментувала в одній книзі його епістолярну спадщину. Те, що видання буде цікавим історикам, студентам, краєзнавцям і всім, хто цікавиться минулим Серединної України, – не викликає сумніву.

Не маємо на меті переповідати зміст всієї епістолярії і коментарів до неї. Розповімо лише про те, що привернуло увагу. Так, в листах до всесвітньовідого етнографа і антрополога Федора (Хведора) Вовка (1847-1918), котрий на той час перебував у Франції, Володимир Ястребов відгукується на його статтю про побратимство серед українського козацтва. 22 грудня 1894 року з Єлисаветграда він писав, що зацікавився двома документами, про які Вовк пише французькою мовою. До них, на думку Ястребова, можна додати третій, що походить із села Протопопівки Олександрійського повіту, власне, акт про побратимство, записаний в церковній метриці. У березні 1895 року дякує за надіслані наукові франкомовні журнали. Згадує етнографа та власника єлисаветградської книгарні Володимира Менчиця (1837-1916). Пише, що «тут у Єлисаветграді є ще Ваші знайомі: доктор Афанасій Іванович Михалевич і Яків Миколайович Шульгін, службовець у відділенні Державного Банку». У травневих листах мова йде про можливість перекладу на французьку праці Ястребова про «весільні хліби». Ще раз згадує Михалевича, а також іншого приятеля Вовка відомого діяча єлисаветградського земства Євгена Івановича Борисова (1853-1900). Останній, мовляв, «має схожу долю, як у Афанасія Івановича, але теж не змінився й не виніс з минулого ні гіркоти, ні зневіри, ні озлоблення. Ось Шульгін, якийсь боязливий і жалюгідний, зрештою я узнав його нещодавно, і не знаю, яким він був». Повідомляє, що «від Грушевського журнал з відгуком» на свою книжку отримав. А також про намір надіслати її чеському етнографу Любомиру Нідерле (1865-1944). У серпневому листі жаліється, що його праця не оплачується належним чином. «А ось мені ніхто ніколи майже нічого не платить, хоча інколи й не завадила б зайва копійка. Зокрема «Киевская старина» на ладан дихає й Науменко сильно заряджений думкою журнал закрити, якщо Феоктістов не дозволить друкувати малоросійську белетристику й етнографічні матеріали. Гадаю – даремно…». Періодично згадує про кепський стан власного здоров’я. «Стаття лежала незакінченою цілий рік, у зв’язку з моїм  нездоров’ям». У вересні дякує дружині Федора Вовка за переклад чергової праці на французьку. В листопаді розповідає про те, що «хоч кидай усю справу. «Записки товариства імені Шевченка» не пускають в Росію…». І знову про хворобу. «Здоров’я моє так розхиталося, що я дійшов до стану байдужості й апатії». Рекомендує Вовку чергову працю Павла Рябкова (Рябка) (1848-1927), котрий в майбутньому стане одним із засновників теперішнього обласного краєзнавчого музею. Цікавиться, чи не зустрічався Вовк в Парижі «нашого Левицького (Миколу Левитського-авт.) з артілями».

Чимало цікавого можна знайти і в листах Володимира Ястребова до редакторів українофільського журналу «Киевская старина» Феофана Лебединцева (1828-1888) та Олександра Лашкевича (1842-1889). «Журналу, котрому немає аналогу в Росії – за завданнями й по типу… Якщо справедливо, що живі зародки розвитку й самосвідомості в наш час кореняться в провінції, то йому належить величезна заслуга у справі виховання їх». У листах мова йде переважно про публікації праць Володимира Ястребова. Наприклад, про «село Олексіївку (зараз Бобринецький район), - колишній зимівник Максима Залізняка». Про те, що надсилає в редакцію журналу «Житие Сковороды» в списку, купленому на єлисаветградському базарі…». Про надсилання до редакції творів священника з Вільшанки о.Володимира Лобачевського та прохання не згадувати у зв'язку з цим свого імені. «Тому що ми, учителі, живемо під вічним страхом… Ризикую з'являтися без маски тільки під статями археологічними. Наше становище в Єлисаветградському земському реальному училищі ще гірше інших, оскільки в нашу справу, як ще Гоголь говорив, всякий свого носа суне…». Про дискусії щодо культури козаків з істориком Дмитром  Яворницьким (1855-1940). Про археологічні розкопки в Єлисаветградському повіті. Про власне завідування «історико-географічним музеєм» в Єлисаветградському земському реальному училищі. Щодо шкільного виховання Володимир Ястребов говорив так: «Мені хотілося б, щоб школа через своїх вихованців будила й зміцнювала в суспільстві повагу до місцевої старовини й ставила б інтерес науки на місце розвинутої у нас пагубної пристрасті скарбошукацтва…». Про читання «в колі сім'ї » повісті Тараса Шевченка «Близнецы»…

В листах до видатного українського фольклориста й громадського діяча Миколи Сумцова (1854-1922) Володимир Ястребов рекомендує для подальшої співпраці на педагогічній ниві свою «добру знайому» Наталію Аркадіївну Бракер (1854-1933), відому єлисаветградську громадську діячку, котра залишила спогади про самого Ястребова, Михалевича, Федоровського та інших видатних земляків.

Ястребов також  принагідно розповідає про «запаси фотографічних знімків». Вражає лист від 14 травня 1895 року: «Щиро дякую Вам за теплі слова співчуття до мене в статті Вашій, надрукованій в «Киевской старине». Ви, та ще Вовк, заповнюєте ту пустоту, байдужості в якій я просто задихаюсь… Необхідність змушує бути енциклопедистом в своїй області: і істориком, і археологом, і етнографом… Гріх відцуратися від життя, яким би боком воно не повернулося, адже воно таке привабливе й цікаве… Трапляються миті морального задоволення, коли отримуєш рідкісний відгук, на зразок Вашого… Зовсім невідомий мені парубок з села, не зовсім освічений, за чутками дізнався, що я збираю етнографічні матеріали, надсилає товстенний зшиток чудово записаних ним повір’їв, замовлянь, переказів, анекдотів, казок… Я надіслав йому примірник «Кобзаря»… Хочеться написати про нього, але не знаю куди й поткнутися зі своєю статтею, в котрій необхідно буде зробити  цитати з малоросійських віршів мого незнайомого знайомця. Невже й мені, кацапу, шукати притулку в Галичині?»…

Додамо, що видання «Епістолярна спадщина Володимира Ястребова» Ольги Собчук побачило світ в рамках обласної програми розвитку книгодрукування та книго розповсюдження у видавництві «Імекс-ЛТД».

Федір Шепель,

лауреат обласної премії імені Володимира Ястребова,

фото автора