СУСПІЛЬСТВО

Микола Швець: Корупція в українській міліції почалася з Кіровограда

У випуску «З перших уст» за 7 вересня газета вмістила матеріал «Поліція нова, а методи?», в якому йшлося про те, як поліція Кропивницького відреагувала на заяву колишнього працівника міліції полковника у відставці Миколи Швеця.

Чоловік сподівався на оперативну перевірку наведених ним фактів і встановлення правопорушників, однак помилився: протягом десяти днів ніхто його не розшукував. Лише після дзвінка з редакції до виконуючого обов’язки начальника міського відділу поліції, Миколі Яковичу зателефонували.

– І що ж вам сказали? – цікавлюся при зустрічі.

Микола Якович посміхається:

– Запитали, чому я безпосередньо до них не звернувся. Але ж я діяв по закону. Тепер мені кажуть, щоб я до них прийшов і про все розповів. А заява моя де? Чому вона десять днів пролежала без руху?

У нього є підстави обурюватися, бо є з чим і порівнювати.

– Коли я очолював Ленінський райвідділ міліції й обікрали іноземного студента, а мої «сищики» за три дні нічого не могли зробити, я сам узявся й розкрив злочин. Знайшов і злочинця, і вкрадений ним магнітофон. До чого я веду? Якщо твої підлеглі не спроможні зробити свою справу, берися сам і показуй приклад! А як же інакше?
Слово за слово, й ми виходимо на тему занепаду міліції.

– Знаєте, чому розвалилася українська міліція, чому вона стала не потрібною українському народові? – каже мій співбесідник. – Тому, що вона стала корумпованою. На зборах обласної організації ветеранів МВС при обласному управлінні, що проходили у вересні минулого року, я як заступник голови у своєму виступі розповів, що відбувалося в нашій області. Взагалі, корупція в системі української міліції почалася з Кіровограда.

– І батьком її був…

– Кравченко, Юрій Федорович, який очолив обласне управління. Я все життя працював у карному розшуку, а він чомусь запропонував мені очолити відділ безпеки по боротьбі з корупцією, ось тоді я й побачив, що корупційну систему створювало керівництво УВС. І я почав з ними боротися. Відкрито, ні за кого не ховаючись. Пригадуєте, була така газета «Киевские ведомости», боротьбу Кравченка, на той час уже міністра, з її власником Михайлом Бродським?

– Коли Бродського арештували, а потім він став народним депутатом…

– Так. Тоді «Киевские ведомости» опублікували багато матеріалів за моїми фактами. Але я ще не знав, що так далеко все зайде. Якось Кравченко посилає мене у Світловодськ – там працівник відділення БХСС зґвалтував працівницю охорони і був учасником бійки, під час якої вдарили ножем молодого чоловіка. Я відібрав у підозрюваного посвідчення, підготував висновок: підлягає звільненню і т. д. Кравченко підписав наказ. Невдовзі він стає заступником міністра внутрішніх справ, й до мене приїздить з Києва полковник і просить підписати папір про те, що я не заперечую проти відновлення підозрюваного у скоєнні тяжкого злочину в званні, на посаді, виплати йому компенсації за нібито вимушений прогул. Я відмовився. По-перше, мені було б соромно, а по-друге, я уявив, що казатимуть у Світловодську: я зірвав з нього погони, а він повернувся й вдає, що нічого такого не було. «Так ви не підпишете?» – запитав мене посланець. «Ні» – відповідаю. А він мені: «Ви знаєте, чиє це прохання? Кравченка». «Ну, тоді хай він сам і підписує, – кажу, – якщо він вважає за потрібне відновити кримінальника». Через тиждень розжалуваний і звільнений привозить з міністерства наказ про своє поновлення на службі. Я цього ж дня їду в Світловодськ і зустрічаюся з тими, з кого він збирав гроші, – з продавцями риби.
Домовляюся з ними. І він у перший же день після поновлення знову приходить до них! Йому кажуть: «Тебе ж вигнали з міліції!», а він їм показує посвідчення. Когось навіть ударив. І тоді з'являюся я, забираю в нього посвідчення й готую наказ про повторне звільнення. Розпочинається відкрита боротьба – я тільки потім дізнався, що він нібито був родичем Онуфрієва, Миколи Івановича, друга Кравченка (стане заступником міністра, генерал-полковник міліції. – В. М.). Мене переводять на рівнозначну посаду начальника інформаційного центру. Але ж я знав, для чого це вони роблять. Як начальник цього центру ти щомісяця підписуєш звіт про роботу міліції, а потім приїздить комісія, знаходить хоча б один факт неточності і тебе арештовує. Я відмовився, сказавши, що йду у відставку, і вони мене звільнили за статтею, за якою мені не передбачені жодні пільги.

– Тобто, ви переконані, що розвал української міліції розпочався з Кіровоградської області?

– Так. Тут запроваджувалися корупційні схеми, а потім їх поширили на всю систему.

– І ви хочете сказати, що це почалося з приходом Кравченка?

– До нього контроль за діями, наприклад, кримінального блоку міліції був таким, що ніхто навіть думати про хабарі не міг. При Кравченку коруп-цією займалися не рядові працівники, а керівництво, якому заважали найдосвідченіші і найавторитетніші кадри, еліта в кращому значенні цього слова.

– Наприклад, начальник слідчого управління Віталій Федоров…

– Віталій Сергійович – це глиба, фахівець найвищого рівня. І не тільки він один такий був. І ось приймається рішення всіх їх позбутися. У розквіті сил і професійних знань вони стали непотрібними. Найкращих «сищиків», слідчих було вигнано. Мотив: ви не відповідаєте новим вимогам.

– Неможливо уявити, щоб той же Федоров носив комусь хабарі...

– Так! А було ж встановлено розцінки за посаду, за звання! Це колосальні кошти. І всіх така система влаштовувала, особливо бездарних – їм не треба було вчитися, підвищувати свій фаховий рівень. Коли Кравченко ще очолював обласне управління, в нього першим заступником по оперативній роботі був Михайло Пилипович Вихрист. У своїй справі за Кравченка він був на дві голови вище, а що йому сказав Юрій Федорович на виїзній колегії в Олександрії? «Ти мені набрид, пішов геть!» Хоча Вихрист усе життя пропрацював у кримінальному розшуку. Навіть якщо він тебе не влаштовує, виклич його в кабінет і скажи: ти мене не влаштовуєш, я знайду собі іншого. Але так принизливо, в присутності всього керівного складу вигнати – це було не по-людськи.

– Як начальник відділу внутрішньої безпеки ви доповідали в міністерство про корупцію в Кіровоградському обласному управлінні?

– Це входило до моїх обов’язків. Одного разу мене викликає начальник управління внутрішньої безпеки міністерства, безпосередній мій шеф генерал Черевичний і каже: «Мені здається, що ви страждаєте манією переслідування». Я йому: «Давайте говорити про конкретні факти». І що мені видалося дивним, він доповів про зібрані матеріали на Кравченка, Онуфрієва, Подоляку та інших міністру Радченку, якого призначили на цю посаду з голови СБУ. Отримую дзвінок: терміново з'явитися до міністра. Я їду. Міністр каже: «Розкажіть усе, що знаєте про дії Кравченка». Я розповів за причетність Юрія Федоровича до ДТП в Олександрівському районі, коли загинув велосипедист, а вину за це взяла інша людина (після того начальник райвідділу Віктор Іванович Озерний несподівано для багатьох і для себе зробив блискучу кар’єру, ставши генералом), до інших фактів.

– Здається, «Киевские ведомости» детально розповідали, як на будівництві дачі Кравченка під Кіровоградом працювали «зеки»...

– Одним із них був засуджений на чотирнадцять років за згвалтування неповнолітньої. Працюючи в Юрія Федоровича, він упав з даху й осліп. Його звільняють за станом здоров'я, він їде додому в Донецьку область, а в матеріалах пишуть, що цього чоловіка вдарив бик у підсобному господарстві. Я звертаюся до начальника відділу внутрішньої безпеки Донецької області, звільненого допитують, і той розповідає, як було насправді.

– І що ж вам сказав міністр Радченко?

– Сказав, що присилає до нас комісію. Через кілька днів приїздять три полковники, досвідчені фахівці своєї справи, й за тиждень збирають на Кравченка, який уже був заступником міністра, і на його найближче оточення вбивчу інформацію. Я коли її прочитав, дізнався багато нового. Повертаються перевіряючі в Київ, доповідають міністру, а того буквально через день-другий звільняють, і міністром стає Юрій Федорович! Тих полковників виганяють з органів, а в мене ще зберігаються оперативні матеріали, і про це відомо Кравченку. І тоді до нас приїздять уже три генерали на чолі з начальником служби безпеки. Кажуть мені: «Віддайте нам усі матеріали». Я їм: «Читайте інструкцію. Я не можу вам їх віддати, я несу за них персональну відповідальність – якщо пропаде хоч один документ, ви ж самі порушите проти мене кримінальну справу». Вони консультуються по телефону з Кравченком, а той наказує забрати документи будь що! Я все одно відмовляюся. Тоді Кравченко передає, щоб я направив матеріали спецпоштою. Я погоджуюся. Але спочатку вилучаю основні документи, а замість них додаю нічого не вартий мотлох. Зрозумівши, що я його переграв, Кравченко зганяє злість на генералові Черевиченку – звільняє його на найближчому засіданні колегії міністерства. А я Черевиченку казав: «Старайтеся – не старайтеся, Кравченко і вас позбудеться». Як у воду дивився. Пізніше генерал видасть книгу спогадів, у якій напише: він пішов із системи, коли побачив, що вона загниває.

(Далі буде)
Валерій М'ЯТОВИЧ