СУСПІЛЬСТВО

Уроки життя від Богдана Гаврилишина

Минулого понеділка на 91-му році відійшов у вічність видатний українець – економіст, професор, благодійник та громадський діяч Богдан Гаврилишин. Викрадений німцями у 1944-му, підліток з українського села на Тернопільщині отримав освіту в Канаді, став економістом, тривалий час очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві, консультував великі міжнародні компанії та уряди багатьох країн. Завжди залишався українцем, що й примусило його з 1988 року присвятити свою подальшу діяльність Україні.

Він ініціював заснування Міжнародного інституту менеджменту в Києві, допоміг створити Міжнародний благодійний фонд «Відродження», що фінансується Джорджем Соросом, був радником президента Леоніда Кравчука, чотирьох голів Верховної Ради та трьох прем‘єр-міністрів України. Особливу увагу приділяв молоді, яка має змінити стару українську, заснувавши стипендійну програму фонду свого імені. Це далеко не повний перелік зроблненого ним для незалежної України. Безцінним скарбом є і його думки. Ось деякі з них, що містяться в його книзі «Залишаюся українцем».

«Кожен вчиться по-різному і кожному з нас потрібно робити це протягом усього життя. Існують навчальні заклади – від дитячих садків до докторантури, але дуже важливо вчитись у життя, а не тільки від учителів та з книжок. Ми можемо навчитися з того, що бачимо, нюхаємо, торкаємось, смакуємо, з того, де перебуваємо, хоч який би був наш досвід і з ким би ми спілкувались: з батьками, друзями, дітьми, цікавими особистостями, з якими зустрічаємося в нашій рідній країні та, якщо це можливо, в інших країнах. Ми повинні фільтрувати наші спостереження, досвід, «перетравлювати» їх і зберігати позитивні речі. Ми можемо будувати лише базуючись на позитивних речах. Кожен з нас має сильні й слабкі сторони, певні здібності. Найкраще зосередитись на своїх сильних якостях і опиратись на них, а не витрачати енергію на спроби усунути всі свої недоліки й слабкі сторони. З успіхами та з часом, слабкі сторони можуть зникнути або принаймні відійти на задній план і не заважатимуть нам ставати кращими, вартіснішими, більш амбітними.

Слухати – важливіше, ніж говорити. Коли говориш, то чуєш те, що вже знаєш. Коли слухаєш, то можеш почути щось нове. Говорити, одначе, важливо для того, щоб перевірити свої ідеї, висловити почування й іноді спонукати людей змінювати себе і робити щось корисне.

Коли вчишся, найважливіше засвоїти хоча б дві різні галузі. Вузькі спеціалісти необхідні, але люди, які усвідомлюють межі якої-небудь діяльності, які можуть подивитись на ситуацію, проблему, виклики з двох, а ще краще – з кількох сторін знання, багато мудріші й можуть приймати кращі рішення. Наприклад, вузькоспеціалізовані економісти спричинили шкоду для людства, звузивши мірило всього прогресу до зростання ВВП, який нечасто поліпшує життя населення, зводить вартість всього до грошей. Криза «дарвінівського» капіталізму – це результат звуженого мислення.

Нам треба мріяти, а опісля зосереджувати енергію на конкретних ділянках і діях. Необхідно ризикувати і припускатися помилок, але вчитись на них і тоді розпочинати новий виток із мріями».