СУСПІЛЬСТВО

Виставка портрету Лесі Українки експонується у кропивницькому музеї (ФОТО)

У меморіальному залі музею Олександра Осмьоркіна відкрита тематична виставка «Картина заслуженого художника України Фелікса Полонського «Насунула важка червона хмара…» до 150-річчя з дня народження Лесі Українки». 

Експозиція презентується в рамках започаткованого мистецького проєкту «Виставка однієї картини», який передбачає влаштування тематичних виставок з нагоди відзначення ювілею образотворчого твору чи його автора та відповідних святкових днів і подій.

Тож, нинішній музейний захід присвячений подвійному ювілею – 150-річчю від дня народження найвідомішої жінки давньої та сучасної України, письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної діячки Лесі Українки та 80-річчю талановитого кропивницького митця заслуженого художника України Фелікса Полонського.

Надаючи перевагу реалістичній манері живопису, а мистецьким жанрам – пейзажу і портрету, художник не стоїть осторонь і тих соціальних потрясінь, які відбуваються в Україні, реагуючи на них своїми творами. Так, картину «Насунула важка червона хмара…» митець передав до музейної збірки восени 2014 року під час експонування персональної виставки «Ліричні мотиви Фелікса Полонського» в рамках мистецького проєкту «Лауреати обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна». І цей мистецький дарунок є знаковим. 

Основою портретного зображення Лесі Українки, за словами художника, стало її фото 1896 року. Саме тоді у родині Косачів квартирував грузинський студент Київського університету Святого Володимира Нестор Гамбарашвілі, винаймаючи одну з п’яти кімнат у будинку біля Ботанічного саду в Києві. Леся і Нестор швидко порозумілися, адже обоє мали волелюбну вдачу. Вона навчала його французької мови і любові до України, він її – грузинської і любові до Грузії. На початку літа Нестор збирався їхати додому на вакації та запитав Лесю, що їй привезти із Горі. У відповідь пролунало: «Гострий кинджал, як емблему боротьби з ненависним ворогом». Її замовлення грузин виконав. 

А ось як відповів сам Фелікс Полонський на запитання провідного наукового співробітника музею, фахового мистецтвознавця і теж заслуженого художника України Андрія Надєждіна про те, як бачиться йому цей живописний твір, написаний 2008 року: «Знаєш, скільки себе пам’ятаю, збирав не лише поезії Лесі, а й літературу про життя родини Косачів-Драгоманових.  А ця річ – душевна і мистецька реакція саме на останні рими романтичного твору «Légende des siécles», написаного, як зазначають фахівці, під впливом візій Віктора Гюго, який для Лесі був одним з літературних фаворитів. Взагалі твори Лесі Українки ілюстрували багато і не лише українських художників, а я спробував створити збірний узагальнений образ людини-творця. Коли малював, переді мною прокотилося все її життя, сповнене не лише боротьби, але і тонких внутрішніх переживань та емоцій, людських захоплень і розчарувань. У мене є ще один портрет на тлі фіолетового бузку, за яким також віршовані строфи, і в ньому можливо більше ліризму. Але цей для мене близький своєю силою та потужністю жінки – художника і стоїка».

Готуючи виставку, науковців музею зацікавила публікація 2017 року у всеукраїнській газеті «День» луцької авторки Наталії Малімон «Непрочитана Леся Українка». Пропонуємо до вашої уваги декілька цитат: «Рік тому у Волинському обласному краєзнавчому музеї представили «захалявну» – малого формату – книжечку. Вона має обкладинку кольору хакі, на зразок захисної польової форми українських військових, бо й була призначена для відправки у підрозділи нашої  армії у зоні неоголошеної війни на сході. Це - книга поезії Лесі Українки «Слово, моя ти єдиная зброя...», підготовлена волинськими музейниками після того, як  Інститут літератури імені Шевченка відправив на фронт таку ж «захалявну» книжечку – «Кобзаря». У «фронтову» збірку увійшли поезії, добре відомі навіть з шкільної програми, і такі, які є особливим  відкриттям багатьом. Леся Українка була не тільки тонким ліриком, а й філософом, і має для кожного настати час, коли прочитаються не тільки «зів’ялі троянди», а й ті рядки поезії, які можна називати пророчими… Читаєш і розумієш, як боліло в Лесі серце за Україну і народ, і все, все вона сказала своїми віршами про нас. Її далекоглядність вражає. «Насунула важка червона хмара, гула в ній громом братобійна чвара, вона покрила цілую країну і повернула всю її в руїну. Замерк мій дух, і серце заніміло, і слово з уст озватися не сміло, бо та країна - то була моя...» Як могла вона (а це поезія «Легенда віків») передбачити те, що збулося через стільки років?..»

Запрошуємо всіх, хто серцем і душею вболіває за Україну, завітати до музею і ознайомитись з унікальною виставкою, яка сповнює вірою і силою духу, що так важливо в наш такий суперечливий час. 

Віта Чернова,

директорка художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна