СУСПІЛЬСТВО

Розповідати про Бовтишку, що на Кіровоградщині, допомагає краєзнавча сторінка в соціальній мережі (ФОТО)

Від пізнання історії родинного древа – до історії малої Батьківщини. Таким був шлях кількох моїх знайомих, котрі, захопившись вивченням власного родоводу, непомітно виходили на більш широку стежку досліджень.

Наприклад, краєзнавець із обласного центру Анатолій Жесан, зацікавившись біографіями батьків, дідів, прадідів – в кінці-кінців –  написав змістовну книгу про Коробчине, що в Новомиргородському районі.

Дещо по-іншому вирішила поділитися з земляками здобутими протягом тривалого часу безцінними знаннями Валентина Гирлян з Кропивницького, про яку ще раніше знав, лише як про завзяту мандрівницю.

Звичайна медпрацівниця, вивчаючи родовід по батьківській та материнській лінії, пізнає його не лише з неньчиних розповідей, але завдяки відвідуванню у вільний від основної роботи час архівів та бібліотек Кропивницького, Києва, Хмельницького, Кишинева, спілкуванню з відомими краєзнавцями та науковцями, - нещодавно створила на Фейсбуці загальнодоступну групу «Бовтишка. Минуле та сучасне». Так-так, ідеться саме про той населений пункт на Кіровоградщині, відомий у всьому світі завдяки залишкам величного метеоритного кратера, неповторним природним особливостям місцевості та непересічним людям, котрі проживають тут з давніх часів.

"Бовтишка – село, де народилася моя мама, куди раніше щоліта приїжджала до дідуся і бабусі. Це - теплі спогади про бабусині коржики з молоком, про дідуся, який ловить рибу на ставку, про череду, яку пасла. Давно вже нема дідуся з бабусею і мама живе в Кропивницькому, але село не забуваю і при нагоді завжди відвідую. У мене зібралося багато цікавої інформації, якою хочу поділитися з односельцями через соціальні мережі. Кличу: приєднуйтесь і діліться спогадами та сімейними історіями про своїх батьків, дідусів і бабусь! Це – історія нашого села!" – написала у фейсбуці пані Валентина.

І, справді, хоч часу від втілення ідеї в життя збігло небагато, до групи приєдналося уже більше двохсот чоловік. Переважно земляки. Їх зацікавили і викладені сторічної давнини фото документів, зокрема, «Іспитний список учнів 1-й групи Болтишської двухкласової народної школи за 1918 рік», де можливо зустрічаються прізвища родичів. І список підручників, за якими навчалися дідусі й бабусі у 1918-1919 роках. А зображення картини під назвою «Кущ бузку (Бовтишка)» заслуженого художника України Сергія Лозовського, викликало навіть дискусію з приводу місця розташування зображеної хати та кутка села, де вона стоїть. Привертають увагу й відео зі спогадами Параски Тернової про події Другої  світової війни у Бовтишці, а також родинне фото з власного архіву Валентини Гирлян «Мої дідусь і бабуся: Терновий Семен Федорович (1901-1983) і Тернова Варвара Юхимівна (1907-2001)», зроблене в Бовтишці в 1946 році… І то тільки початок…

Раніше вже знав приклади інших, чимось схожих на згадувану групу «Бовтишка. Минуле та сучасне», групи. Наприклад, завдяки «Злинському віснику» Ольги Голованової.

Наразі ж, відома краєзнавиця Лариса Гайда вважає вартою особливої уваги роботу вчителя з Вільшанки Олександра Красоти, котрий якраз завдяки соціальним мережам й оприлюднив значну кількість цікавих історичних документів про рідний край. На думку пані Лариси, такі краєзнавчі групи формують певний позитивний фон серед людей. На пропоновані розвідки, мапи, фото тощо відгукуються нащадки, однокашники… Те чи інше село несподівано відкривається для світу. Водночас виникають все нові комунікативні канали, що дуже важливо в умовах поширюваної в умовах пандемії самоізоляції. І тоді спілкування про минуле, про знайомих і близьких, переходить на інші життєво важливі теми.

На жаль, згадуване явище, здається, ще лишається належним чином недослідженим науковцями. Тим часом, саме в таких групах краєзнавчого характеру як «Бовтишка. Минуле та сучасне», чи вперше на людські очі з’являються безцінні джерела, що можуть зацікавити й істориків, і географів, і етнографів…  Тож попереду їх фахове осмислення.

Федір Шепель,

фото з інтернету