СУСПІЛЬСТВО

Василь Скляренко: Я втомлююся від чиновників більше, ніж від роботи

Сьогодні в нас немає важливішого завдання, ніж захист своєї землі від російських найманців, і тому одні йдуть добровольцями на передову, інші, як Василь Скляренко з Компаніївки, чимало роблять для перемоги в тилу.

Саме про це й розмовляємо з Василем  Володимировичем. Для нього питання допомоги військовим стало головним змістом щоденних турбот.

– Я не знаю, що було б, якби ми всі покладалися тільки на владу, на командування Збройних сил, – каже співрозмовник. – Там стільки проблем, неузгодженостей, що просто дивуєшся. Наприклад, днями до нас звернулися, щоб ми допомогли транспортом для доставки в зону АТО боєприпасів зі складу, що знаходиться неподалік Знам‘янки. Як на мене, це дуже важливе питання, ось чому відразу поїхав до одного з керівників області на прийом. Зустрілися. Я йому підказую, де можна знайти транспорт – у посадках таборами стоять автомашини, які й досі працюють на колишнього президента і його сім‘ю. Пропоную: «Давайте залучимо їх, війна ж!». Чиновник вислухав мене, а потім каже: «Якщо ти тільки спробуєш це зробити, я тебе посаджу». Після панахиди за убитими кіровоградськими військовими знову звертаюся до нього, адже треба щось робити. І що я чую у відповідь? «Ти знаєш, що з тобою зробили б при Сталіні?». Ось так вирішують питання. А мені продовжують телефонувати зі складу, просять допомогти хоча б шинами до машини.

– Тим часом батальйони чекають на боєприпаси. Як же вирішилося питання?

– Наш товариш, підприємець Григорій Кошуба, придбав старий автомобіль «Урал», ремонтує його і днями відправить на склади. Так діють й інші наші активісти. Вже передано військовим два ЗіЛи і один УАЗ. В цьому значна заслуга підприємців  Олександра Вороного та Віктора Заікіна. Хочемо ще купити два «Урали». Раніше ми купували тепловізори, берці, форму. Взагалі наші хлопці живуть проблемами захисту території країни. Днями на трасі побачили військовий тягач, який доставляв у зону АТО важливу техніку. Він стояв через поломку. Поцікавилися, що вийшло з ладу. З‘ясувалося, потрібна помпа. Купили її за свої кошти, допомогли встановити. Оскільки військові мали зношену форму, купили їм і форму, нагодували й відправили за місцем призначення.

– Чому ж не звернулися до представників влади?

– Я втомлююся від спілкування з ними більше, ніж від роботи. Таке враження, що вони чекають на прихід Путіна – нічого не хочуть робити. Хоча трапляються й приємні винятки. Наприклад, нашим землякам, які отримали контузію в зоні АТО, потрібно було пройти обстеження на МРТ. Центр, що надає цю послугу, затребував великі кошти, яких вони не могли сплатити. Тоді ми звернулися до головного лікаря обласної лікарні Лариси Андреєвої, й були приємно подивовані тим, що вона відразу відгукнулася: розмістила хлопців у найкращих палатах, організувала безкоштовне обстеження і лікування. Тобто, зробила більше, ніж ми сподівалися.

– Це переконує, що не має значення, чи готовий ти ризикувати своїм життям, чи ні.

– Так, можна багато робити для перемоги і в тилу. Головне – бажання.

Валерій М‘ЯТОВИЧ