13червня2021

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА СУСПІЛЬСТВО Слово – це зброя: кропивницькі журналісти розповіли про себе в професії (ФОТО)

СУСПІЛЬСТВО

Слово – це зброя: кропивницькі журналісти розповіли про себе в професії (ФОТО)

10923542 882967058390458 1174961113311733624 n

Сьогодні 6 червня – День журналіста.

Професійне свято відзначають ті, чия інформація формує думки, настрої, світоглядні позиції мільйонів читачів, глядачів чи слухачів; хто покликаний усіляко відстоювати державницькі позиції; хто зобов’язаний оперативно отримувати та видавати "на гора" об’єктивну, правдиву та зусібічну інормацію; хто мусить бути в епіцентрі подій, коли б і де б ті не сталися; хто не має права на втому, помилки та упередження, хто повинен знати значно більше пересічних громадян і брати коментарі у тих, хто їх уникає. 

Журналісти, як і письменники, мають право на псевдоніми, однак найкраще їхнє друге імя – "Об’єктивність". 

Кореспонденти ЗПУ звернулися до кількох із цілої армії тих, хто відповідає перераховним вище параметрам професії  і водночас відзначає сьогодні свій день.

Неля Желамська, шеф-редакторка журналу «PERSONA», у професії понад 10 років:

Комунікації і журналістика – це свідомий вибір, який я зробила майже одразу після закінчення магістратури на психолого-педагогічному факультеті. В перші місяці пошуку роботи я зрозуміла, що колекція червоних дипломів і відмінні теоретичні знання не цікавлять жодного з трьох директорів навчальних закладів, які мали вакансії і куди я ходила на співбесіди. Хтось прямо, а хтось натяками, говорив про ціну працевлаштування, яка сягала трьох-п’яти місячних зарплат молодого спеціаліста… І справа, звісно, не в сумах, а в самому факті, який протирічив моїм цінностям.

Тоді на весь світ хотілося кричати про корупцію й несправедливість, і я пообіцяла собі, що ніколи не працюватиму в закладах освіти. Впевненість у тому, що зможу опанувати будь-яку іншу професію була досить обґрунтованою, і в якийсь момент я зрозуміла, що журналістика – це сфера, яка має не менш важливу місію, ніж педагогіка.

Моя ніша – конструктивна журналістика, журналістика фактів і рішень. Бачити подію з різних боків, показувати об’єктивність там, де нею нехтують, завжди вивчати і розповідати більше, ніж дають рамки однієї події чи одного інтерв’ю.

Журналіст, як і лікар, не має права на помилку, і як не банально це не звучить, але слово – це зброя і наслідки її використання можуть бути як зцілюючими, так і летальними – для чиєїсь репутації, коли журналіст не перевірив чиїсь слова, для вирішення важливого суспільного питання, коли журналіст не надав йому належної уваги, для цілої країни, коли журналіст нав’язує чиїсь антидержавницькі переконання через потужні медійні платформи. Для мене журналістика – це професія підвищеної відповідальності. Це інструмент, який може будувати краще і вщент зруйнувати найгірше – все залежить лише від того, в чиїх руках він опиниться.

15541392 1252286021504066 2111094149080572517 n

Валерій М’ятович, заслужений журналіст України, ексголовред "Народного слова" в часи його розквіту, "хрещений батько" кількох обласних газетних видать та всеукраїнського журналу "Хобі", журналістський стаж – понад 45 років:

Коли ще навчався в школі, вдома панував культ газет – їх передплачували одразу кілька й, що важливо, читали. Інколи я теж брав їх до рук, зокрема, щоб підготуватися до політінформації. А одного разу насмілився надіслати до Маловисківської районної газети "Будівник комунізму" свою замітку про ветерана війни, колгоспного теслю, з яким грав у колгоспному духовому оркестрі. Не сподівався, що надрукують, а її надрукувала та ще й гонорар – карбованець тридцять дві копійки – переказали. Я навіть замислився, чи не вивчитися мені на журналіста. Не склалося, вивчився на юриста, але, якось проходячи у Комінтерновому (Одеська область) повз редакцію місцевої районної газети "Слава хлібороба", відчув, як стрепенулося серце. Подумалося: а якщо зайти?

Зайшов і залишився назавжди, бо вже з перших днів зрозумів, що журналістика – це те, чим би хотів займатися все життя. Працюючи журналістом, ти постійно перебуваєш у гущі подій, відкриваєш для себе щось нове, зустрічаєшся з непересічними особистостями, зрештою, відчуваєш солодкі муки творчості – яка ще професія може подарувати такі можливості?

Користуючись нагодою, вітаю з професійним святом усіх журналістів області – нових вам творчих здобутків і хай завжди щастить!

Анастасія Мусатенко, телеведуча каналу "Вітер",  у журналістиці – з 2004-ого:

Як би не мінялось наше життя з точки зору технологій, слово залишається тим, з чого усе починається. А іноді слово - те, що ставить крапку. Слова бояться диктатори, ( навіть більше, ніж кулі), слово лікує, дає надію, якшо воно своєчасне і вірно підібране. Усвідомлення цього в мене було ще з юності. Тому, після школи був філологічний факультет педуніверу.

Журналістика всерйоз з‘явилась на останньому курсі, у 2004-ому, коли стало ясно, що маємо доносити слово правди до людей, шоб змінити нашу державу, зробити іі не «совковим» пережитком, а країною мрії мільйонів. Думаю, тоді в тому числі і завдяки журналістам вийшло визначити напрямок руху України. А професія залишилася зі мною і до нині. Вона відповідальна, іноді ризикована. Але завжди цікава. Вона – моя.

Сергій Запорожан, головний редактор "Вечірньої газети", за плечима – понад 35 років стажу:

Сьогодні кожен із вас може легко відчути себе журналістом, взявши до рук айфон чи планшет. Фейсбук, твіттер або інстаграм за мить можуть зробити вас відомим, популярним, навіть знаменитим. Розмиті стандарти класичної журналістики, коли написане метром пера слово було вагомим, авторитетним і часто – вирішальним. Сьогодні писати можуть усі. Тому був трохи спантеличений передсвятковим запитанням колеги із місцевого сайту "З перших уст": «Чому я в журналістиці?».

Довелося пригадувати власні мотиви понад тридцятилітньої давнини, і нічого, крім дещо пафосної фрази іншого колеги, не пригадую. А він казав: «У нас є совість, і ми вміємо нею користуватись!» Справді, в епоху розвалу СРСР, занепаду комуністичної ідеології у всіх пишучих людей було особливо загострене почуття справедливості, чесності і свободи слова. Ми готові були боротися за це, – і ми боролися! Важливо було не розгубити ці почуття у повсякденній рутині. І якщо ми до цього часу в цій професії, значить совість ще не всю розгубили, і боротися ще є за що.

Зі святом, колеги, із днем журналіста!

15732552 1348935131835225 2771602956086129223 o

Анастасія Зубова, бакалавр за напрямом "видавнича справа і редагування", кваліфікація – "фахівець, видавець, редактор":

Фактично ще з початкових класів школи вирішила, що буду журналістом. І мене дивувало й захоплювало, як рідні мало не пошепки говорили: «Ти що, не знаєш, що сталося з Гонгадзе?», намагаючись мене відмовити. Тоді, ще в класі 5-ому я мала зошита, в якому записувала професійні терміни і визначення. А на першому аркуші був перелік зі списком відомих журналістів України. Першим було прізвище Гонгадзе. Мене захоплювало те, яке враження на людей справляло ім’я журналіста, його вплив, у цілому вплив професії.

Тому інших варіантів не мала. Я в журналістиці, бо це моє. Зараз я знайшла свою нішу, займаюсь судовою і розслідувальною журналістикою. Вважаю це крутим способом донести суспільноважливу інформацію, яку часто хочуть приховати, недоговорити.

Віктор Крупський, учитель – за фахом, у ЗМІ – понад 30 років, 

Школярем я ненавидів писати твори на тему «Ким хочу стати», бо вбачав у цьому наступ на моє приватне життя. Мовляв, кому яке собаче діло до того, ким хочу стати. Уже в середніх класах дійшов до думки, що непогано було б у дорослому житті займатися  писаниною, але нікому про це нічого не казав. У творах на профорієнтаційну тему підло брехав – нібито мрію піти то в будівельники, то в теслі. При цьому твердо знав: толку з мене в цих професіях не буде.

Коли я навчався в Кіровоградському педінституті (куди поступив через близькість до домівки), декан Леонід Куценко, царство йому небесне, влаштував мене в редакцію інститутської газети «Радянський студент», згодом смішно перейменованої – на «Освітянський гарт» (дехто називав її  «Освітянським жартом»). Там я і протирав штани, пишучи оптимістичні замітки про  студентські будні. Тим часом пописував у новостворену «Вечірню газету» – про кіровоградські пивбари та іншу чорнуху. Закінчуючи інститут, відчув, що непридатний до будь-якої іншої роботи, крім газетної. Потім – робота у «Народному слові», в «Вечірній газеті», інших друкованих виданнях. Довелося й переводити газетний папір, обслуговуючи негідників і дурнів, про що шкодую. Тривалий час  писав на кримінальну тематику, розбирався в скаргах на силові органи. Тепер мені цікаво розповідати про звичайних людей. Цим і займався донедавна в газеті «Наша громада», що видається в Катеринівці Кропивницького району.

Зараз – без роботи. Сподіваюся знайти.

Мої журналістські принципи – ненавиджу пустослів’я, штампи, протокольну мову, приблизність у висловлюваннях, а також коли ставлять кому між підметом і присудком.

193124248 1358525137861170 3073158779362652509 n    

Вікторія Талашкевич, учителька англійської та української мови та літератури і маркетологиня – за дипломами, стаж: у журналістиці – 21 рік, редакторка інформаційного сайту "Тусовка":

Мені цікавий світ навколо і подобається розповідати іншим людям про те цікаве, корисне, нове, надихаюче, що привертає мою увагу, – через тексти, відео та фоторепортажі.

Валерій Лебідь, шеф-редактор інформаційного порталу "Гречка":

Журналістика стала частиною мого життя приблизно 20 років тому. Від перших дописів у студентську газету і дотепер. Працюватиму в цій галузі, допоки лишатимусь при ясному розумі. Можу впевнено сказати, що на сьогодні це моє.

Наталя Кривошей, шеф-редакторка сайту "Без купюр":  

…Якщо серйозно, я в журналістиці, щоб робити світ кращим. Правдивішим.

Петро Мельник, голова обласної спілки журналістів  НСЖУ:

Тому що журналістика –  це моє життя: там моя робота, хобі, друзі, колеги.

ЗПУ вітає колег і зичить їм наснаги, наполегливості, вміння, терпіння, професійної мотивації, змістовних тем та неординарних героїв для сюжетів і публікацій, а читачам – цікавого контенту, ексклюзивних новин, побільше позитивної інформації.

Читайте також: У Кропивницькому презентували книгу про журналістку Валентину Левочко

 Кропивницький письменник розповів, чому зрадив журналістиці на користь авантюрно-пригодницьких романів

Ангелики, птахи та квіти: як талановита кропивницька журналістка створює новорічний настрій

Відомий кропивницький журналіст – про найменування декомунізованої площі

Кропивницький журналіст Василь Левицький презентує власну поетичну збірку