СУСПІЛЬСТВО

Побратими повернулися у стрій, а його не беруть: історія майстра з Кіровоградщини (ФОТО)

Житель Новомиргорода Валерій Трофименко відомий у місті як ветеран-активіст.

Побратими знають його під позивним Гулівер ‒ наділений чоловік високим ростом і богатирською статурою. Але не всі земляки знають про старе захоплення Валерія ‒ різьбу по дереву. Саме воно дарує захиснику, який досить давно з фронту повернувся після тяжких поранень, новий сенс життя, пишуть "Новомиргородські вісті".

"Він уже не перший рік лікується по шпиталях, нещодавно приїхав з Чехії після лазерної операції на хребті, ‒ розповідає дружина Валерія ‒ Наталка Трофименко. ‒ Але найбільше йому пече не те, що болить, а те, що він нікому не потрібен. Він цього боїться найбільше. Після 24 лютого всі побратими повернулися у стрій ‒ а його не беруть. Пробував піти в добровольчі формування ‒ і там забракували. І ота різьба по дереву для нього стала великою віддушиною".

Валерій Трофименко створює деревʼяні вироби і вручну, і за допомогою станка ЧПУ, який він купив на компенсацію за поранення. Обійшовся той станок 4 роки тому у 90 тисяч гривень. Спочатку хотів наймати помічників, потім вирішив, що все має опанувати сам. Оплатив навчання онлайн, щоб навчитися використовувати модний станок. А доки вчився й продовжував лікування, розпочався черговий етап війни ‒ багато чоловіків, які раніше займалися мирною працею, взялися до зброї. Тож поки що працює сам. Було б бажання ‒ зробити можна все.

У доробку майстра ‒ різьблені адресні таблички, які він роздаровує друзям, дошка «Волонтери» над складом, де збирають допомогу для вояків, лавки, шведські стінки, вішалки, альтанки, лавочки, реставровані вироби з дерева. А таких дрібниць, як табуретки, кухонні дошки ‒ і не перелічити.

"Реставрувати деревʼяні вироби не люблю ‒ роботи багато, робота може бути ювелірна, але того ніхто не розуміє й не оцінить, ‒ зазначає Валерій. ‒ Мені краще зробити з нуля".

"Але для своїх ‒ реставрує і переробляє, ‒ додає Наталка. ‒ Ви б бачили, як він оновив дитяче ліжечко для внука! Взяв те, що у ньому колись спав наш син, повністю розібрав, зняв лак, перевірив на наявність дефектів кожну деталь, деякі деталі зробив нові… Покрив модним зараз світлим лаком ‒ сімейна реліквія ще послужить".

Дерево для виробів лежить на горищі. Ще до війни Валерій Трофименко заготовлював ліс ‒ і щоразу, коли знаходив файну деревину, відправляв її на горище сушитися і чекати свого часу. Але не без казусів відбувається і процес заготівлі сировини ‒ закупила жінка дрова на зиму, а Валерій приїхав зі шпиталю, перебрав ‒ і купа дров зменшилася наполовину, все, на що чоловік поклав око, переїхало на горище. Вироби спочатку роздаровував, потім дружина вирішила поставити справу на комерційну основу ‒ зараз вона приймає замовлення і на базарі, і в інтернеті, сам митець відрізняється, з одного боку, щедрістю, з іншого ‒ соромʼязливістю, і вироби продавати не дуже вміє. Навіть під час інтервʼю на половину запитань відповідає дружина, бо сам майстер зайнятий.

"Людина має творити і бути потрібною іншим людям, ‒ головна ідея Валерія Трофименка, з якою він творить кожний новий виріб. ‒ А особливо зараз. Відкривайте в собі нові таланти. Створюйте нові проєкти. Кожен, хто не перебуває на передовій, хто не служить, повинен працювати і тримати економічний фронт, волонтерити, донатити. Ми тут маємо створювати сильний тил. Так має чинити кожна людина. А дерево має просто дарувати тепло. Я даю йому можливість дарувати людям тепло й добро трохи довше".