СУСПІЛЬСТВО

Сквер ганьби нашої

Таке враження, що кіровоградська влада в попередні роки існувала для того, щоб знущатися над жителями міста: то вона в інтересах деяких перевізників затівала транспортну реформу, яка тільки ускладнювала життя тих, хто змушений користуватися громадським транспортом, то дозволяла зводити торгові павільйони на газонах і тому подібне.

Ще одним її улюбленим заняттям була передача в оренду обраним особам – як правило, депутатам міської чи обласної рад – об’єктів комунальної власності на сорок дев’ять, а то й дев’яносто дев’ять років. Прикладом тому є сквер Центральний, що за десять кроків від приміщення міської ради і зразково-показової площі перед ним. Його хазяїном на десятки років стало ТОВ «Укрсфера», що має відношення до колишнього депутата міськради, підприємця Олега Гнибіденка. Здавалося, сквер мав би перетворитися на улюблене місце відпочинку містян, та нині навідуватися сюди – себе не поважати. Подібного скверу в пристойному місті не може бути апріорі, а в нас він є, і не десь на околиці, а в самісінькому центрі.
На вході до скверу з боку перехрестя вулиць Великої Перспективної і Гоголя вас зустрічає гранітна стела з профілем В. Леніна, неначе ми й досі живемо в Радянському Союзі, неначе не було указів керівників нашої держави про знесення символів тоталітарного режиму. За цим «шедевром» архітектури вашому погляду відкривається картина, яку можна умовно назвати «Дохазяйнувалися». Та перш ніж знайомитися з нею, примусьте себе дивитися під ноги, бо те, що прийнято вважати алеями, тут давно перетворилося на напрямки, що приховують небезпеку. Ви можете зачепитися за бетонні плити, які місцями «наїжачилися» й «роз’їхалися», а окремі з них взагалі невідомо куди зникли.
Далі. Якщо у вас слабкі нерви, не дивіться на дошку оголошень – вона має настільки неестетичний вигляд, що від неї у вас може статися напад блювоти. Не придивляйтеся й до клумб, бо ви мучитимете себе запитаннями, чи є в місті господар. Зарослі бур’яном, засмічені опалим листям, вони існують ніби для того, щоб бути наочним прикладом, як не треба хазяйнувати. Особливо старайтеся не вивчати клумбу, що мала, очевидно, бути «альпійською гіркою». Купа утрамбованої землі, кілька сірих каменів і сміття – як знущання над перехожими. І всюди – опале листя. Його нинішньої осені, мабуть, ще жодного разу не прибирали.  
А що ж орендар? Він, як пояснюють компетентні люди, нібито «в бігах». За якісь інші свої гріхи. Але не треба думати, що сквер він брав в оренду, щоб зробити з нього зелений острівок, зручний для відпочинку. Тут планувалося звести щось на зразок Лас-Вегаса в мініатюрі. Для цього влада за головування в місті Володимира Пузакова навіть погодила план, згідно з яким для здійснення мрії сучасного Остапа Бендера дозволялося вирубати два десятки дерев. В переліку об’єктів для зведення значився дитячий майданчик, але то було лише прикриття, бо вся реконструкція затівалася з метою будівництва тут торговельних і розважальних павільйонів. Казали, що ідея сподобалася самому «губернатору» С. Ларіну, і він її підтримував. Але були ще власники закладів харчування, які раніше відкрили поблизу скверу свої кафе й ресторани і навіть встигли приватизувати землю під ними. Це й гальмувало справу. Добровільно закрити свої заклади і влитися в загальний проект їхні власники не погодилися, і тоді їм перекрили кисень – рішенням виконкому заборонили торгівлю спиртними напоями. Привід – нібито після вживання спиртного їхні клієнти влаштовують у сквері бійки. Нині ці кафе і ресторанчики ледве існують, але в міської влади поки що не доходять руки відмінити своє незаконне рішення. До слова, чомусь здається, що власники цих закладів погодилися б доглядати сквер за власний кошт.

Валерій М’ЯТОВИЧ

P. S. Пишучи ці рядки, я згадав про начальника міської спецінспекції Віктора Іванова. Принциповішого, ніж він, чиновника – годі шукати не тільки в нашому місті, а мабуть, і в усій країні. Коли слухаєш його коментарі по радіо чи телебаченню – на душі стає приємніше: це ж треба так рішуче боротися з тими, хто не дбає про порядок у місті! Телефоную йому з приводу згаданого вище скверу й чую знайомий бадьорий голос. Скажу відразу: Віктор Анатолійович мене не розчарував і цього разу  – про все він поінформований, знає, з чиєї вини занедбано сквер, особисто докладає багато зусиль, щоб позбавити місто ганьби, якою для нього є це місце. Добитися бажаного результату йому заважає зникнення орендаря. Він не може його розшукати. Орендар колись уклав угоду про прибирання сміття з трестом зеленого господарства, а той чекає від нього грошей.
– Я вже звертався до керівництва міста, щоб розірвати з орендарем скверу договір, – каже Віктор Іванов. – Підстава є – не виконано жодного пункту, але мене поки що не чують.
Не чують, але ж старається чоловік! Залишається сподіватися, що хтось із міської ради йому допоможе.
В. М.