СУСПІЛЬСТВО

Катерина Валевська: Пройду партизанськими стежками всі блокпости сходу України

Киянка Катерина Валевська (на знімку – праворуч) ось уже два місяці подорожує Україною, аби українці не забували про Небесну сотню і воїнів світла, що загинули на сході країни за її незалежність і цілісність.

У дорогу з собою бере тільки прапори з тих міст, де вона вже побувала, де разом із їхніми земляками вшанувала пам’ять героїв, відвідала їхні могили на цвинтарях.  30 жовтня Катерина Валевська дісталася Кіровограда, де просто неба на площі Героїв  Майдану розгорнула колекцію прапорів. Кіровоградський у ній став 35-им. Але пані Катерина хоче зібрати сто, бо це число в неї асоціюється з Небесною сотнею, а по завершенні акції – створити музей, де зберігатимуться і прапори, й інші речі, які їй приносять рідні загиблих.

– Наша акція називається «Велика українська хода», – розповіла жінка кореспонденту газети. – Стартувала вона в Києві у вересні.  Своєю ходою я намагаюся зберегти пам’ять про наших героїв та єднати Україну через матерів і жінок, наших дітей, заради нашого майбутнього. Бо ми, жінки, народжуємо не для того, щоб вони гинули. На цих прапорах – найкращі, найконцентрованіші думки і побажання нашим бійцям, від людей, які шанують і люблять Україну та бажають їй миру і перемоги. І ми переможемо, бо ми козацького роду, а не якогось зброду.  Але для цього ми повинні об’єднатися, бо наша сила – в єдності.

– Чому ви весь час говорите «ми», ви подорожуєте не одна?

– Я за звичкою кажу «ми». Нас із Києва вийшло 15 чоловік, а залишилася я одна, інші стали губитися «по-англійськи», бо для більшості це важко. Не важко тільки тоді, коли ти любиш те, чим займаєшся.  Я, наприклад, коли отримую новий прапор, то радію, як дитина ляльці. А пишу про все це книжку. Вона буде написана в дитячому стилі, щоб вирвати дорослих з повсякденного негативу, нагадати, які вони є насправді, без масок. Називатиметься книга «Під небом України». Хочу максимально візуалізувати в ній те, до чого ми всі прагнемо – мирну Україну, мирних людей. Я і раніше писала на філософсько-психологічні теми, мені цікаво писати про людей, бо бачу їх такими, які вони є. 

– Вам, напевно, зустрічаються на шляху різні люди, не всі вони однаково схвально сприймають вашу акцію. Про що ви з ними говорите?

– Звісно, скрізь є люди, яким не подобається ця акція, які прапори називають розвішаною мною білизною. Та я на них не зважаю. Я намагаюся бути в гармонії зі світом, ніколи ні з ким не сварюся і нікому нічого не доводжу. Лише запитую у них, що вони роблять для України. «Нічого? Тоді про що я з вами можу розмовляти?». На цьому ставлю крапку. В усьому світі є лише 10 відсотків людей, які змінюють його, а решта йдуть за ними.  Решту називають по-різному, хтось натовпом, хтось масою, хтось ще якось. Я таким людям просто раджу визначитися, до якого відсотка вони належать. Можна зневажати Україну, можна зневажати інших, але настане час, коли за це доведеться платити. Я не те, щоб релігійна людина, але для мене всесвіт – це відображення нас з вами. Тобто світ навколо нас такий, якими є ми самі. Той, хто приходить вилити на мене бруд, виплескує стан власної душі. Бо в когось там квітнуть троянди і незабудки, а в нього є тільки це. Вони часто навіть не підходять, а пробігають і кричать у слід щось типу «гав-гав-гав», не знаходять у собі сили дивитися опоненту в очі. Я ж намагаюся змінити цей світ на краще, і в тих думках, які люди залишають на прапорах, – велика сила. З ними несу дух патріотизму через усю Україну.

– Які вам найбільше до душі?

– Багато, але найцікавіші, звичайно, дитячі. Правду кажуть, що устами дитини говорить істина. В Харкові дівчинка довго стояла, дивилася, пухкенька така, типова відмінниця,  а потім взяла  олівець і написала: «Росії – кришка!» Обвела це червоним і підписала «Маша».

– Яка ваша кінцева мета і кінцева точка маршруту?

– Зараз вирушаю до Черкас, шевченківських місць, Чернігова, а потім повернуся до Херсонської області, бо там почнемо єднати прапори Криму. Крим – це Україна, хоч він і окупований. Далі піду на Мелітополь, Маріуполь і так далі. Пройду партизанськими стежками всі блокпости Сходу України. Там мене чекають наші бійці, з багатьма з них я зустрічалася і спілкувалася в їхніх містах, під час вшанування Небесної сотні і загиблих в АТО, в госпіталях, тому вони знають про цю акцію. Потім вирушу з великою українською ходою по Європі. Зараз в групах «Велика українська хода» в соціальних мережах набираю десятьох охочих піти зі мною. Для цього потрібно заповнити анкету, бути патріотом України і активною людиною. Цього достатньо. А по завершенні акції створю музей, де зберігатимуться прапори і речі, які мені приносять рідні героїв Небесної сотні і загиблих в АТО.

Розмовляла Ірина ЯРОВА