СУСПІЛЬСТВО

Ми всі прагнемо, щоб наші діти жили в мирі, – військовий 121 окремої бригади ТРО ЗСУ

Із перших днів повномасштабного вторгнення у 121-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ служить Олег із позивним "Талік".

46-річний молодший сержант із Кропивницького у 2022 році не вагався жодної хвилини – пішов захищати Україну.

Його шлях у бригаді почався з автомобільної роти. Маючи цивільний досвід водія вантажівки, Олег узявся за роботу: перевезення особового складу, боєприпасів та провізії. Щоденні рейси, нічні виїзди, рух на межі можливостей техніки — це був його вклад у оборону.

З часом відчув, що хоче бути ближче до побратимів — до хлопців, які стояли на найскладніших ділянках фронту.

Так Олег став командиром відділення в одному з батальйонів 121-ї окремої бригади тероборони і нині виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку.

Згадує, що термін перебування на позиціях часто могли змінюватися: буває, вирушаєш на декілька днів, а повертаєшся значно пізніше. Один із таких виходів тривав майже два місяці — група зайшла на позиції на Великдень, а повернулася лише на День Святої Трійці.

Після цього довготривалого завдання Олег зазнав поранення. Пройшовши лікування, він повернувся до підрозділу. Хоча стан здоров’я вже не дозволяє виконувати бойові задачі в повному обсязі, «Талік» знайшов інший важливий напрямок — підготовку новачків, які ще не мали досвіду боїв.

"Я добре пам’ятаю свій перший страх, — каже він. — Тому підтримую хлопців так, як колись підтримали мене. Вчу працювати зі зброєю, діяти чітко та злагоджено. Коли кожен рух доведимо до автоматизму — страх відступає"».

Олег із гордістю говорить про підрозділ, який став для нього другою сім’єю:

"Ми працюємо як єдиний механізм. Ми одне одного не підставимо. Під час виходів продумуємо кожен крок, а наші неймовірні водії роблять усе, щоб максимально безпечно наблизитися до позицій".

Найбільшою підтримкою для Олега завжди була родина. Під час тривалих виходів зв’язок часто зникав, і щоб дружина не хвилювалася, головний сержант роти передавав їй звістки про Олега, іноді навіть організовував короткі розмови по рації. Ці кілька слів із дому додавали сил і не дозволяли втратити дух.

Під час однієї з відпусток Олег охрестився та повінчався з коханою дружиною — каже, тоді особливо відчув силу віри й підтримки, які допомагають вистояти та йти далі.

Попри всі пережиті труднощі, Олег зізнається: найбільше йому зараз не вистачає простих речей — тиші, спокою та можливості проводити більше часу з родиною. Та поки ворог стоїть на нашій землі, він, як і тисячі інших захисників, не дозволяє собі відступати.

«Ми всі хочемо одного — щоб наші діти жили в мирі, — каже “Талік”. — Але свобода не приходить сама. Тому запрошую кожного, хто має сили й бажання, приєднуватися до нас. Чим більше в строю мотивованих і відповідальних чоловіків, тим швидше ми виженемо окупанта з нашої землі і повернемо Україні спокій, який на нас чекає».