СУСПІЛЬСТВО

Анатолій Петренко: Допомагати бійцям АТО – обов’язок всіх і кожного

Йому погрожували підпалами, прикриваючись популярним серед простого люду «правим сектором», і свого слова дотримали: на попіл перетворили триста тонн сіна. Він тяжко переживав цю людську невдячність, адже старався не для себе. Збиткове тваринництво він утримував заради селян, аби ті мали роботу, могли заробляти собі на прожиття, і ось маєш. Як бути далі? Здати худобу на забій і про все забути?

Здається, Анатолію Олексійовичу Петренку, директору ПСП «Україна», що в Устинівському районі, після тієї пожежі нічого не залишалося, як відгородитися від усього світу й дбати виключно про себе, а він, на відміну від тих горе-активістів, котрі дуже вже нагадують сумнозвісні загони з розкуркулення, у свої сімдесят п’ять продовжує щодня трудитися і як справжній державник, патріот, окрім своїх щоденних клопотів,  переймається ще й подіями на сході країни.

Його господарство одним із перших у районі перерахувало чималі кошти на потреби армії, відправило АТОвцям не одну тону продовольства, а нещодавно Анатолій Олексійович укотре продемонстрував, наскільки важливою для нього є підтримка тих, хто зі зброєю в руках захищає українську землю.

До нього звернувся житель райцентру Василь Присяжнюк із проханням допомогти придбати обмундирування для брата Володимира, котрий вирішив іти в АТО добровольцем, і він не відмовив. Полишивши справи, поїхав із хлопцями до Кіровограда, щоб особисто взяти участь у екіпіруванні. У спеціалізованому магазині вибрали найякісніше – від носків, що носять солдати НАТО, до куртки, в якій можна спати на снігу. Ціни, звичайно, зашкалювали, але, треба знати Петренка, вони не стали перепоною, й невдовзі доброволець Володимир Присяжнюк мав усе, що необхідно бійцеві взимку.

– Ми чули, – скаже він пізніше журналістові, – що Анатолій Олексійович допомагає людям, чим може, і тепер самі в цьому пересвідчилися. Я йому дуже дякую й бажаю міцного здоров’я, щоб він ще довго міг робити людям добро.
Сам же Петренко в тому не бачить чогось надзвичайного.

– Я знаю, що таке війна, голод і холод, тому вважаю, що допомагати бійцям АТО – обов’язок всіх і кожного, – пояснив він.

Рахунок майже на двадцять тисяч було надіслано в господарство факсом, і вже через якусь годину покупку вантажили в авто. Володимир не приховував задоволення від того, що матиме справжнє обмундирування, щоправда, була ще одна проблема, яку він не знав, як розв’язати, – він і досі не повідомив про намір іти боронити країну своїй дівчині, яка навчається в педагогічному університеті. Зрозуміло, що з цією проблемою він не мав наміру звертатися до Анатолія Олексійовича, хоча, якби попросив поради, той і в такій делікатній та особистій справі не відмовив би.
Сьогодні Володимир Присяжнюк проходить спеціальну підготовку, а за місяць поїде на передову.

Валерій М’ЯТОВИЧ