СУСПІЛЬСТВО

Прожити на мінімалку

Якось випадково прочитавши «Книгу емпата» Андрія Жельветро, я вперше всерйоз задумалася над проблемами, порушеними автором. Поступово приходило усвідомлення, що зрозуміти будь-що якнайкраще можна лише пропустивши те щось крізь себе, крізь власне розуміння, власні емоції, почуття та відчуття.

Схоже, подібні думки останнім часом відвідували не лише мене. Так, нещодавно журналіст американського видання Business Insider Віталій Каценельсон, котрий народився в Росії, але не був на батьківщині близько 20 років, вирішив провести експеримент і посадив себе на «семиденну новинну дієту». Він дивився виключно Перший канал Росії і читав газету «Правду». Після тижня перегляду «єдино правильних новин» журналіст зізнався, що «важко не розвинути в собі безліч сумнівів щодо поперед-ніх поглядів: після перегляду російського телебачення, ви не хочете читати західну пресу, тому що ви переконані, що вона… бреше» .

Тож натхненна прикладом заморського колеги, вирішила також проінспектувати рівень власної емпатії і прожити (бодай спробувати) місяць на так звану мінімалку. Проконсультувавшись у знайомого бухгалтера, я дізналася, що мінімальна зарплата українця у листопаді становила 1218 грн. З урахуванням індексації (196 грн.) – 1410 грн. За вирахуванням податків – на руки люди з мінімальним окладом отримують – 1232 грн.

От на цю суму я й маю прожити один (усього один!) місяць. Щоб зрозуміти, як воно тим, хто нерідко за такі гроші виживає не рік, і не два.

Найперше, прикинула основні свої обов’язкові проплати саме в листопаді-грудні. Комунпослуги за тепло (зважаючи на тариф, це – близько 500 гривень), додайте газ-світло-квартплату-телефон-інтернет, – хоч би у 850 грн. втиснутися. Якщо до цього приплюсувати гривень 100 на проїзд у громадському транспорті, гривень 100 – на побутову хімію, не складно зрозуміти, що на все інше лишається по 6 грн. на день, точніше, на добу. На ці гроші треба збалансовано харчуватися, вчасно лікуватися, вволю розважатися. І це не іронія – це суха статистика, вирахувана на основі реальних математичних даних.
Ось у таких роздумах-підрахунках я ввійшла в перший тиждень експерименту. Сказати, що жила скромно – це нічого не сказати. Крім гречки-рису-олії (ну, ще й кави – це «святе») нічого не купувала, бо було ні на що. Рятувало те, що маю повну шафу літніх консервованих заготовок. А ще іноді друзі-колеги, будучи поінформованими про експеримент, підгодовували мене чимось енергетичним (м'ясо-рибу в «мінімалку» жодним чином не втиснеш).

Дні народження знайомих – цілеспрямовано відхиляла (ну про які подарунки може йти мова, коли на хліб бракує?). Але смерть колеги продиктувала незаплановані витрати: треба ж бо було провести людину в останню путь… Довелося на кілька наступних днів затягнути пасок, який і без того був стиснутий – далі нікуди.

Перші висновки: Тепер і я належу до кола людей, котрі щиро бажають тим, хто затверджує «мінімалки», бодай місяць прожити на них, тільки тоді зміниться їхнє ставлення до «прожиткового рівня» (своя сорочка таки ближче до тіла).
Далі буде.

Лариса РОМАНЮК