СУСПІЛЬСТВО

Справа Шамшура засвідчує: люстрація прокурорів і суддів украй необхідна

У попередньому випуску «ЗПУ» ми вже повідомляли про те, що багаторічне кримінальне переслідування колишнього начальника сектору кримінального розшуку Компаніївського райвідділу внутрішніх справ, одного з кращих випускників Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ та Національної академії внутрішніх справ Миколи Шамшура нарешті закрито апеляційним судом Кіровоградської області за відсутністю в його діях складу злочину.

Щиро радіючи за нього, водночас усвідомлюю, що Микола Шамшур – не єдина жертва корумпованої, наскрізь прогнилої системи, а його справа є наочним підтвердженням того, як люди в погонах і суддівських мантіях, наділені відповідними повноваженнями для захисту інтересів держави і її громадян, самі стають на злочинний шлях.

Про це трохи нижче, а спочатку зупинюся на тому, як розглядалася апеляційна скарга на вирок Бобринецького районного суду про засудження М. Шамшура до п’яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на три роки. До апеляційного суду її було направлено у лютому нинішнього року. Тобто майже десять місяців засуджений, знаючи, що він не винуватий, змушений був терпіти моральні страждання. Розгляд скарги міг закінчитися, наприклад, уже в квітні чи травні. І це не вигадка, адже фактично за весь період повноцінних засідань відбулося всього два. Решта закінчувалися тільки тим, що головуюча оголошувала про відсутність когось із членів колегії через відпустку чи хворобу, а потім і сама не з‘явилася через підвищений артеріальний тиск. Складалося враження, що ввесь цей час тривав пошук рішення, яке б урятувало репутацію сторони обвинувачення – прокуратури в цілому та деяких її працівників зокрема. Хоча я не можу зрозуміти, чому суд має цим перейматися, адже в нього зовсім інша місія.
М. Шамшура, котрий устиг попрацювати всього два місяці, в листопаді 2010 року звинуватили в тому, що при конвоюванні засудженого такого собі Сухотіна з Кіровограда до Компаніївки він відхилися від маршруту, чим нібито завдав «істотної шкоди охоронюваним законом інтересам держав та престижу й авторитету органів державної влади». За чотири роки слідство так і не змогло відповісти на запитання, в чому полягала та «істотна шкода», тож чи треба було відмінника навчання, перспективного працівника звільняти з органів та ще й віддавати до суду? Чи не можна було обмежитися дисциплінарним стягненням?

Річ у тім, що шкода все-таки мала місце, і завдано її було тим, хто звик гріти руки на незаконних оборудках, а це значно серйозніше, ніж якісь абстрактні інтереси держави і престиж та авторитет органів державної влади. Ось ці люди й не змогли пробачити М. Шамшуру його самовілля. Адже в результаті відхилення від маршруту (до нотаріальної контори) засуджений Сухотін зміг передати дружині право розпоряджатися придбаним у кредит автомобілем, на який вони накинули оком і робили все, щоб спочатку його визнати речовим доказом по справі, а потім заволодіти ним.
Вони знали, що згідно з чинними законами й інструкціями, жодних претензій до М. Шамшура не може бути, оскільки він не проходив навчання з конвоювання. Включення його до конвою було незаконним, йому також не видали табельну зброю, не забезпечили спецтранспортом, зрештою, не ознайомили з маршрутом. Знали, а тому вдалися до елементарного фальшування справи, чому, на жаль, сприяли суди першої інстанції.

Так, скажімо, було підроблено копію відомості, з якої випливало, що М. Шамшур пройшов навчання з конвоювання і склав залік. Надав її суду не хто інший, як особисто прокурор Компаніївського району М. Зінов‘єв. Уже побіжне ознайомлення з нею не викликало сумніву, що то – підробка. Пізніше таку ж думку висловили й експерти. Та окрім того, що копію було виготовлено шляхом фотомонтажу, внесені до неї прізвища працівників і їхні звання не співпадали з тими, хто наказом начальника райвідділу МВС допускався до конвоювання за підсумками заліку. Фальсифікатори навіть полінувалися звірити дати появи цих двох документів, тож вийшло так, що наказ про допуск було видано раніше, ніж складався залік. Розуміючи, що такий «документ» не може бути доказом, М. Зінов‘єв забрав назад фотокопію, яка однак не зникла назавжди, про що теж трохи нижче.
Обвинувальний вирок Компаніївського районного суду скасував апеляційний суд, вказавши на відсутність доказів вини М. Шамшура. Їх не було знайдено і в ході додаткового розслідування, а тому справу прокуратура змушена була закрити з тих же мотивів за п. 2 статті 6, статей 130 та 213 КПК України. Закрити, щоб… уже невдовзі внести відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проігнорувавши при цьому незаперечний постулат про необхідність відміни постанови про припинення кримінального переслідування. Новим розслідуванням уже займався старший слідчий з особливо важливих справ обласної прокуратури О. Рохман. Ось тоді й з‘явилася в справі згадана фотокопія відомості заліку, нібито вилучена слідчим Компаніївської райпрокуратури Ожогом ще до закриття справи 16 листопада 2012 року.

Щоб якось «узаконити» свої незаконні дії, стражі законності (даруйте за вимушену тавтологію) вдалися ще до однієї махінації. Коли справа перебувала на розгляді в Бобринецькому районному судді, обвинувачуваний та його захисник В. Фільштейн виявили підміну постанови про закриття справи. У новому її варіанті вже не було посилання на пункт
2 статті 6 КПК, що й відкривало зелене світло для нового розслідування та повторної спроби притягнути М. Шамшура до кримінальної відповідальності. Суддя В. Бондаренко проігнорував цей факт підміни (бо не могла ж вона відбутися без його згоди!) і визнав М. Шамшура винним. Щоправда, зазначив у вироку, що копія відомості заліку не береться до уваги, водночас посилався на наказ начальника райвідділу, виданий за підсумками зданого заліку. Як можна було таке допустити, зрозуміти не можливо.
Про ці та інші, м’яко кажучи, огріхи, допущені слідством і першою судовою інстанцією, в апеляційному суді говорили В. Фільштейн і М. Шамшур. Їхні докази були настільки переконливими, що в присутнього представника обвинувачення І. Прибори не виникло ні запитань, ні заперечень. Не було їх і в членів судової колегії, які вже за півгодини оголосили резолютивну частину ухвали: справа підлягає закриттю за відсутністю в діях М. Шамшура складу злочину. Обласна прокуратура може ще оскаржити її до Вищого спеціалізованого суду, але навряд чи це щось змінить, адже за 4 роки вона так і не спромоглася знайти незаперечних доказів злочину.
На цьому, як прийнято в таких випадках казати, можна було б поставити крапку. Але не хочеться, адже дії всіх, хто брав участь у фальшуванні, підміні і підробці документів (С. Ожог, М. Зінов‘єв, О.Рохман, В. Бондаренко), повинні бути розслідуванні і належним чином оцінені. Відомо, що Ленінський районний суд зобов’язав обласну прокуратуру внести відомості стосовно них до ЄРДР та провести належне розслідування. Двічі специ відомства не вбачали в діях колег ознак злочинів, що означає тільки одне: здаватися вони не збираються. І це – зайвий доказ того, що люстрація і прокурорів, і суддів украй потрібна, без цього ніхто в нашій країні не почуватиметься захищеним.

Валерій М‘ЯТОВИЧ