СУСПІЛЬСТВО

Прожити на мінімалку (частина друга)

У числі № 18 «З перших уст» ми повідомляли про перший етап експерименту, викликаного бажанням зрозуміти, як то прожити (бодай спробувати) місяць на так звану мінімалку. Вона в той період (з 9 листопада до 9 грудня) становила 1218 грн. (з урахуванням індексації та за вирахуванням податків – 1232 грн).

Зваживши на обов’язкові платежі, я вирахувала, що витрачати можу аж по 6 грн. на день, точніше, на добу. Прохарчуватися на такі гроші для мене не проблема – я людина всеїдна, тож легко можу обходитися без м’яса, риби, сиру з пліснявою чи трюфелів під марочним вином. Каші – для мене також їжа. Й без хліба перебути деякий час – не питання. Тобто, в плані гастрономічному – було доволі терпимо.

Та все ж навіть за такої неперебірливості мій експеримент із виживанням на мінімалку міг би бути зведеним нанівець, коли б не комунальний сюрприз: в останню мить з’ясувалося, що за опалення маю сплатити не по 11,02 грн. за квадратний метр (по тарифу), а всього по 8,68 (з урахуванням поблажливого зовнішнього температурного режиму).

Висновки:

• На мінімалку можна вижити. Але місяць. Не більше. Виключно заради експерименту. Адже людина тим і відрізняється від братів менших, що їй, крім їжі, ще багато чого треба такого, що в мінімалку не вписується.
• Лікування для тих, хто живе на мінімалку, – непомірна розкіш. Жодні ліки мінібюджетом не передбачені.
• Навіть засоби гігієни – неформат для людини, у котрої немає нетрудових доходів, давніх заощаджень, багатих родичів за кордоном чи бодай городу на селі, а є лише мінімалка.
• Про розвиток особистості на мінімалку – й говорити нічого. Книги, газети, театри, кіно – несказанно дорогі розваги для пересічного українця, «подорожі» – слово, яке треба викинути з лексикону всім біднякам, бо воно вносить смуту в їхні голови.
• Благодійність (навіть в умовах зовнішньої агресії старшим братом) – також стає недосяжною мрією, бо як урвати дещицю з того, що й так не дотягує до рівня людського існування?
• Якщо живеш на мінімалку, – характер псується прямо пропорційно спустошенню гаманця. Ну не може людина, в якої нізащо придбати найнеобхідніше, просто так радіти життю. Перетворившись на ходячий калькулятор, вона стає така ж, як і калькулятор: прямолінійна і малофункціональна (лише на підрахунок і здатна).
• Єдиний плюс, який я винесла з цього експерименту, але який є доволі промовистим для мене, – щойно друзі-знайомі дізналися про нього, почали навперебій пропонувати допомогу. Тобто приказку «Не май сто гривень, а май сто друзів» жодна мінімалка не відмінить. Тож на цій оптимістичній ноті і завершу цей експеримент. А в наступному році буде інший. Без матеріальної прив’язки до життя.

Лариса РОМАНЮК