СУСПІЛЬСТВО

26 січня 2014-го. Погляд із сьогодення

Сьогодні виповнюється рік, як на тодішній ще площі імені Кірова в Кіровограді обласна влада організувала свій мітинг, аби показати кіровоградцям, хто в місті і в області господар.

Її не бентежило, що протистояння з демократичними силами може закінчитися кровопролиттям (що зрештою й сталося). Діючи як злочинна структура, вона запросила собі на підмогу близько сотні «тітушок» з інших областей. Схоже, готувалися до застосування сили й самі чиновники, адже більшість із них з‘явилася в спортивній екіпіровці. Особливим завзяттям вирізнявся тоді начальник управління комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Віталій Останній. А міліція ще вдосвіта почала обшук у квартирах багатьох активістів, примушувала їх протягом дня писати пояснення і т. п. «Добро» на те беззаконня давали «найгуманніші в світі» судді.

Минув рік. Як ми оцінюємо ті події, що змінилося? На це запитання ми попросили відповісти тих, хто підтримував євроінтеграційні прагнення більшості українців.

Олександр РАТУШНЯК, викладач Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка, безпідставно засуджений до позбавлення волі:

– На першому в новому році засіданні Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект про реформу судочинства в Україні, який передбачає переатестацію всіх суддів, перевірку їхнього майна, ведення на кожного з них досьє та ін. Щоправда, віри у те, що він дійсно буде дієвим, а не «фільчиною грамотою» на кшталт «Закону про очищення влади», немає. Те, як діє люстраційне законодавство, кіровоградці вже побачили на власні очі. І чиновники-регіонали, і судді причетні до репресій, продовжують обіймати свої крісла. Більше того, у відсутності реальної люстрації починають звинувачувати самих майданівців, мовляв, ви не добиваєтеся їхньої відставки, бо вам заплатили за мовчання.

Оскільки ці закиди стосуються мене особисто, то вважаю за необхідне сказати наступне. Судді самі у відставку не підуть, їх треба до цього стимулювати. Після перемоги Майдану при Верховній Раді було створено спеціальну комісію з перевірки діяльності суддів під час Революції Гідності, яка мала на меті відновити довіру до судової влади в Україні. Однак за вісім із гаком місяців роботи цієї комісії так і не було покарано жодного судді. Ще у червні минулого року я подав своє клопотання щодо суддів, які приймали рішення про моє ув’язнення і «помилування». Наприкінці вересня я навіть отримав відповідь, у якій ішлося, що моє клопотання взяте до уваги і вже проводиться перевірка дій судді Є. Завгороднього. Наприкінці зазначалося, що про результати вказаної перевірки мені буде повідомлено пізніше. З тих пір від Тимчасової комісії жодної інформації.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ, журналіст:
– Майдан змінив багато чого у свідомості українців, у тому числі кіровоградців. Але не всіх. Залишилося ще чимало тих, хто, прикладаючи праву руку до грудей при звуках Гімну України, лівою рукою тримає в кишені дулю. Мене, наприклад, обурила позиція, зайнята керівництвом обласної держтелерадіокомпанії стосовно резонансу, викликаного ситуацією навколо каналу «Інтер» з приводу трансляції в новорічну ніч одного з російських «блакитних вогників». Цитую першого заступника генерального директора Андрія Богдановича (газета «Народне слово»): «Вони порушили закон? Ні. А моральні принципи у всіх свої. Крапка». Генеральний директор Вадим Мурований: «Ситуація надумана. Як комерційний канал «Інтер» зробив абсолютно правильний вибір. Вони думають передусім про глядача: не втратити своїх симпатиків і залучити тих, хто ще не визначився з вибором. «Інтер» не вважає російських артистів ворогами». Знову Богданович: «Кобзон, Охлобистін, Газманов знімаються тільки в класному продукті».

Що й казати, «класні хлопці»! Охлобистін пропонує на прапорі України «заменить вилку на свинью» і бажає нам, «чтобы у вас взорвали все энергоблоки, чтобы вы все умерли». Кобзон називає Гімн України «нацистським» і розповідає баєчки про те, як у 1944-45 роках «бандеровцы терроризировали Донецк (!)», сплутавши при цьому московську кримінальну банду «Черная кошка» з українськими повстанцями. А вокальне тріо пропутінських патріотів у складі Кобзона, Газманова і Валерії під Новий рік висміюють санкції проти них, улюблених, за публічну підтримку окупації Криму. Ось такий «класний продукт» і його виконавці транслюються на телеекранах України. До речі, не тільки «Інтером», і це, між іншим, відзначено у рішенні Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Що ж до того, що «моральні принципи у всіх свої», то це й справді так, якщо згадати поведінку кіровоградської ТРК під час минулорічного Майдану.

А тепер – резюме. Коли формально, т о ні «Інтер», ні інші телеканали закону не порушили. Але є й інший бік питання. І Кобзон, і Газманов, і Валерія оголошені в Україні персонами нон-грата. Це означає не тільки заборону їхнього фізичного перебування в нашій країні, а й передбачає нон грата віртуального – на радіо, теле- і кіноекранах. І нехтування суттю даного положення межує з порушенням закону. Крапка.

Зоя ЛЕБІДЬ, активістка кіровоградського Євромайдану:
– У лютому 2014-го барикади і «тітушки» з’явилися у Кіровограді як засіб боротьби проти, цитую тодішнього голову облдержадміністрації А. Ніколаєнка, «радикалів та спеціально підготовлених бойових груп з інших регіонів України». На той момент для мене це виглядало як штучна істерія і провокація, оскільки жодних захоплень адмінприміщень активісти Євромайдану на той момент не планували. Навпаки, мішки у вікнах ОДА та засилля «тітушок» стали приводом для того, щоб говорити «а може, і справді – будемо штурмувати?»

Істерія представників влади мене не дивувала, дивувало ставлення до цього держслужбовців і бюджетників, яких кілька днів підряд приводили на Антимайдан під стіни ОДА. Дехто з них мовчки спостерігав за тим, що відбувається, але багато було й таких, хто з ентузіазмом підхоплювали «мы против конфликтов», «законная власть» й інші маніпулятивні лозунги тодішньої влади. Не зважаючи на те, що саме їх у примусовому порядку у вихідні дні виводили на мітинги, порушуючи і трудове законодавство й елементарні права людини. Окрема тема – це керівники установ, які не тільки виводили підлеглих, а й очолювали процеси так би мовити. На сьогодні більшість з них і надалі займають посади в обласній державній адміністрації. І ми говоримо, що нічого не змінюється. Звичайно – не змінюється. Люди, які звикли до підлеглих ставитися як до безправних істот і виконувати навіть злочинні вказівки керівництва, продовжують керувати областю. В принципі такі підлеглі потрібні. Особливо коли нічого не змінювати в корупційних і тіньових схемах. Що я і бачу сьогодні, майже через рік після Революції Гідності.

Сергій ЗАПОРОЖАН,

активіст Євромайдану, нині член виконкому Кіровоградської міської ради:
– 26 січня минулого року стало рубіконом, коли влада остаточно вирішила силовими методами задушити мирний Євромайдан. У цьому місцевим ніколаєнкам і членам «єдиної команди» Ларіна з усіх сил допомагали душити демократію парламентарі, які 16 січня проголосували за «диктаторські закони» ( більше трьох не збиратися, камуфляж не носити, автоколонами не їздити і, взагалі, на мітингах нічого робити тощо), та, очевидно, і сам Ларін долучився креативними порадами як чільний посадовець АП Януковича. У Кіровограді почали робити фортецю з будівлі ОДА, почалися масові обшуки, виклики на допити, арешти активістів Євромайдану. Пролилася кров, але все гучніше Майдан стали називати Революцією Гідності. Влада і кремлівські карлики не прорахували здатність українців не просто обурюватися, а зі зброєю в руках відстоювати свою волю, державну незалежність! Дехто не зрозумів це й до сьогодні, бо не припиняє лізти своїми брудними чобітьми на нашу землю.
За рік ми багато чого втратили і багатьох Українців, захисників Вітчизни, провели у кращі світи. Це болить і ятрить рану в серці щодня. Але здобуваємо ми більше. Здобуваємо політичну націю, державницьку націю, повагу у всьому світі. Здобуваємо майбутнє нашим дітям і онукам. Всі ці жертви варті цього і варті вічної пам’яті про них. Якби довелося пройти той самий шлях спочатку, я ні на мить не завагався б.

Суспільство попереду влади у розумінні перспектив України, а тому попереду багато роботи. Зміна системи влади, ліквідація тотальної корупції у судах, прокуратурі та міліції ( всі сидять на місцях), подолання олігархату – це лише перші кроки, які треба здійснити на шляху до європейської України.

Валерій М‘ЯТОВИЧ