СУСПІЛЬСТВО

У багатодітній родині з Обознівки Кіровоградського району знають, у чому щастя

Їй зателефонувала місцева фельдшер: «Тут у брата твого чоловіка забирають дітей».

Вона не відразу втямила, про що йдеться, хто й куди забирає чоловікових племінників. Хоча знала: не до дітей у сім'ї братового чоловіка, там пріоритет віддають іншим захопленням. 

Сказала:

– Я зараз прийду.

Прийшла, а там усі:

– Заберіть їх, – показують на трирічного Володю й шестирічну Аліну, – а то відправлять їх в інтернат.

Вона не могла без чоловіка вирішити це питання.

– Зараз я розшукаю Сергія – як він скаже, так і зробимо.

Сьогодні Ірина Булаш, згадуючи той день, ніскільки не сумнівається, що вчинили тоді правильно.

– Розповіла чоловікові. Кажу: «Жалко їх». А він: «Що тут думати? Беремо».

А думати було про що. Сергій та Ірина вже мають своїх троє: Станіслава, який навчається в професійно-технічному училищі на верстатника, шестикласницю Марину та геть ще маленького Кирила. 

Ірина перебуває в декретній відпустці, тому працює тільки Сергій. 

Зрозуміло, що збільшення сім'ї – це насамперед неабияка відповідальність.

– Чесно кажучи, я спочатку розгубилася, – розповідає далі жінка. – Потрібна була допомога. І до кого нам звертатися, якщо не до генерального директора ПАТ «Кіровоградське рудоуправління» Володимира Валентиновича Кухти? Він усім допомагає. Попросили його придбати ліжка, то вже на другий день вони в нас були.

Поки ще тривало оформлення державної допомоги на прийомних дітей, продуктами сім'ї з прийомними дітьми допомогла родина Онулів, які орендують земельні паї в Обознівці.

– Вони привезли нам набір круп, цукор, олію, цукерки, два мішки борошна, ніби знали, що я люблю займатися різною випічкою, та півтонни кукурудзи для курей,– каже Ірина. – Одягом допомогли односельці.

Ми спілкуємося з жінкою в них удома. Тут панує чистота й порядок. Маленький Кирило не злазить з маминих рук, а поруч – Аліна. Жінка нею не нахвалиться:

– Коли я зайнята на кухні, Аліна бавиться з Кирилом. А як вона гарно співає!

Алінин братик Володя був у той час в дитсадку в Катеринівці. Відвозить його туди шестикласниця Марина. Це робити їй не обтяжливо, адже до Катеринівки й назад курсує шкільний автобус, до того ж дитсадок розташовується поряд зі школою. 

Батько цієї дружної родини працює на підприємстві, відомому як хімрезерв. Він ветеран АТО. Був мобілізований ще у квітні 2014 року. Служив на блокпостах як в Донецькій, так і Луганській областях. Демобілізувався через рік. Через деякий час у сім'ї народився Кирило.

– Він для нас як подарунком долі після всього того, що довелося пережити, поки чоловік був в АТО, – каже щаслива жінка.

І хай хтось спробує стверджувати після цього, що щастя  не в дітях...

Сергій ЧОРНИЙ