СУСПІЛЬСТВО

Колишній голова сільської ради Борис Печеранський: Кіровоградське рудоуправління виручало громаду повсякчас

В унікальний час випало обіймати пост голови Обознівської сільської ради Кіровоградського району  Борису Печеранському. Обрали його на  посаду у березні 1990-го.

То були перші демократичні вибори в нашій державі (тоді вона ще називалася Українською соціалістичною республікою) – в бюлетенях уже значилося по кілька претендентів на один мандат (раніш народу пропонувалося обирати депутатів без вибору). 

Наступного року було проголошено Акт незалежності України. Початок нового періоду державотворення ознаменувався глибокою економічною кризою з неодмінними її супутниками – шаленою інфляцією, зубожінням більшості народу, деградацією соціальної сфери, зростанням злочинності. Про свою роботу в місцевому самоврядуванні у цей непростий час Борис Печеранський і розповів кореспонденту.      

Насамперед колишній голова повідомив, що висунуло його кандидатом у депутати Обознівської сільської ради Кіровоградське рудоуправління, де він працював начальником відділу кадрів. 

Тодішнє виборче законодавство передбачало висування кандидатів колективами заводів, фабрик, колгоспів, радгоспів тощо. Варто зазначити, цим у березні 1990 року скористалися й Народний рух України та інші опозиційні до Компартії сили, провівши своїх представників до  багатьох рад в Україні як висуванців трудових колективів. Але Обознівку й Катеринівку, за словами Печеранського, ці політичні процеси обійшли. Хоча конкуренція на виборах до сільради у 1990 році була. В окрузі, де балотувався Борис Печеранський, – також.       

– Невдовзі після того депутати обрали мене головою сільради, – пригадав Борис Тимофійович. – Довірили мені цей пост, бо я знав закони, знав, як працювати з документами, та й місцевих людей знав. Звичайно ж, голові сільської ради треба співпрацювати з підприємствами, які знаходяться на підпорядкованій їй території. Іншому на цій посаді довелося б налагоджувати контакти з рудоуправлінням, а в мене ці зв'язки уже були. Співпрацював я і з місцевим колгоспом, але не так тісно, як рудоуправлінням...

Як розповів Борис Печеранський далі, із сільського бюджету в часи його головування оплачувалися комунальні послуги, спожиті двома місцевими школами і дитсадками. За словами екс-голови, Обознівська сільська рада справно платила за цими рахунками – бо рудоуправління і тоді сплачувало до сільського бюджету чималі податки. Виручало гірниче підприємство громаду повсякчас. Наприклад, коли треба було дорогу полагодити чи  очистити від снігу.

– Якби не рудник, нам довелося б дуже туго, – знає Борис Тимофійович. – Завдяки йому і тодішню гіперінфляцію наша сільрада відчувала не так гостро, як інші. Якось на інвалютному рахунку нашої сільради навіть накопичилися п'ять тисяч доларів. Наша й Аджамська сільради в районі були найпотужнішими фінансово.    

Повідомив Борис Печеранський і про ось які найсуттєвіші поліпшення, зроблені в Обознівці та Катеринівці в часи його головування: заасфальтовано дорогу між селами, між  ними ж побудовано пішохідний місток через ставок, огороджено кладовища в обох селах. Пишається екс-голова і тим, що в той же період рада виділила багатьом місцевим жителям земельні ділянки для житлового будівництва. 

Як зауважив Борис Тимофійович далі, зазнав він тоді й критики з боку місцевої опозиції. 

– Опозиція складалася з кількох депутатів, – пояснив  Печеранський. – Вони закидали мені: мовляв, не виконую зобов'язань. Іноді після сесій так гірко було на душі!   Та, за словами Бориса Печеранського, нічого протизаконного йому поставити в вину ніхто не міг.

– Хабарів не брав, бюджетних коштів не розкрадав, – запевнив екс-посадовець. – Нічого собі зайвого не взяв, й коли розподіляв дефіцит, який надходив для громади.

Борис Тимофійович має на увазі ось що. Перед розвалом радянської імперії на її території стало катастрофічно не вистачати цукру, прального порошку, мила, горілки, ряду інших товарів, і було введено талони на деякі з них. До розподілу дефіциту залучили й сільради, в тому числі Обознівську.

– Надходив товар у магазин споживкооперації в Обознівці, – пам'ятає Печеранський. – А сільрада розподіляла його. У першу чергу отримували дефіцит інваліди та учасники війни. Я або секретар сільради з продавцем і розвозили його селах.     

Доводилося представникам місцевої влади й розбиратися у конфліктах місцевих жителів. Як правило, то були суперечки між сусідами за межу.

– Ми перевіряли, чи відповідає фактична межа між садибами документам на ці ділянки, – пригадав Борис Тимофійович. – Встановлювали, де має бути межа, забивали по цій лінії кілки. Ні-ні, на нас при цьому ніхто не нападав, усе обходилося мирно.

А ще в сільраду скаржилися жінки на чоловіків-пияків. 

– Непросте це завдання – вплинути на людину, яка випиває зайве чи розпускає руки, –  визнав Борис Печеранський. –  До алкоголіка теж треба підхід знайти!  

За словами екс-голови, добре це вдавалося Василю Ломаці, тодішньому  дільничному міліціонерові. 

– Василя Івановича і самогонники боялися, –  сказав Борис Тимофійович. – Він їм спуску не давав. При вилученні самогону завжди був присутній хтось із депутатів сільради.

Нині на новообрану раду Катеринівської об'єднаної територіальної громади пенсіонер Печеранський покладає великі сподівання. 

– Бачу, прийшла до влади команда людей порядних, професіоналів, – сказав він наприкінці розмови. 

Віктор ІВАНЕНКО