СУСПІЛЬСТВО

Влада, військове командування, суспільство нарешті усвідомили, що армія має бути боєздатною

Наближається черговий призов до лав Збройних сил України. У суспільстві нерідко лунають суперечки, чи варто йти на службу в армію, чи слід «відмазатися».

Противники армійської служби найчастіше аргументують свої переконання тим, що «півтора роки потрачені намарно», «замітаючи плац чоловіком не станеш», «за увесь строк служби автомат лише на присязі й бачили» тощо. І, як правило, підтверджують це особистим суб’єктивним досвідом.
І коли це говорять люди, армійський досвід яких припав на останнє десятиліття СРСР чи на роки армії часів незалежності України до 2014 року, то навіть не буду з ними сперечатися бо, як кажуть, що було те було і з пісні слів не викинеш. 

Але, за родом своєї фахової діяльності, часто спілкуюся з військовими сучасної української армії, з рядовими і офіцерами, строковиками і контрактниками, і загальний зміст наших розмов зводиться до одного – в українській армії дійсно розпочалися суттєві та якісні зміни. І як то не парадоксально, але основним каталізатором тих змін стало те катастрофічне, мало не жалюгідне становище нашої армії,  в якому вона була на початок російської агресії на сході України в 2014 році. 

Не лише влада, не лише командування, але й суспільство раз і назавжди усвідомили те, що армія має бути боєздатною, сучасною, а служба в ній має дійсно давати знання, уміння та досвід для реальних бойових дій. Зміни почалися не скрізь і не відразу, але вони пішли і говорити про це можна не на підставі звітів та виступів з високих трибун, а з тих слів, вражень, емоцій та висновків, якими зараз діляться люди у військовій формі. Наприклад, можна говорити про те, що, на відміну від радянської армії, зараз практично не чути про прояви «дідівщини» поміж строковиками, якою так лякали наших юнаків і їхніх мам. Як мені відповів на запитання про неуставні відносини поміж солдатами різного строку призову син моєї знайомої, «За півтора року до мого приходу в частину, солдат та сержант вирішили повиховувати «молодого» і закінчилося це все для обох службою у дисциплінарній частині. Після того проблем з «дідами» та «духами» у нас не спостерігалося. А ваші колеги – психологи, своїми регулярними розпитуваннями та тестами, іноді аж заморювали своїми намаганнями вичавити з нас, чи ніхто нас не ображає, чи немає де фізичного та психологічного тиску». 

Змінилася і справа підготовки захисників Вітчизни: практичні заняття, стрільби, тренування, технічне забезпечення цього процесу – не на голову, на п’ять голів вище від того, що мали ми навіть на початку 2000-х. «Я півтора роки служив у зенітній артилерії і лише два рази стріляв … з автомата. А тепер зустрів хлопців, які служать у моїй частині, то говорять, що з тактичних стрільб і занять не вилазять. А ми «зушку» лише мастилом перемазували», – говорить інший знайомий.

У військових частинах звилися нові офіцери, багато яких з бойовим досвідом АТО, і вчать вони вже не по сторінках уставів, а по своєму досвіду; з’являється нове обладнання і озброєння, володіти яким навчають не формально, а так, щоб ти міг зберегти своє життя і знищити ворога; змінюються побутові умови наших вояків-строковиків (нові їдальні, комфортні казарми тощо). Безумовно, що й проблем ще багато, але головним є те, що сучасна українська армія дійсно стала тією силою, тим середовищем, яке дає змогу юнакові відчути себе чоловіком. А бути чоловіком – правильно!

В. В. Зуєв,  

військовий комісар

Кропивницького міського військового комісаріату