СУСПІЛЬСТВО

Прощай, Кіровограде. Кому скажемо «здрастуй»?

Як бачимо, питання «бути чи не бути» (Кіровограду Кіровоградом) вирішилося саме собою. Верховна Рада прийняла закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, заборонила їх пропаганду і символіку.

Ним передбачено замінити «назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії». Отже, й Сергія Мироновича. І тепер керівні органи області й міста просто зобов’язані розпочати процес перейменування нашого обласного центру. «Марафон» тривалістю у майже чверть століття добігає кінця.

Про Кіровоград і Дніпропетровськ на телебаченні заговорили відразу ж після прийняття закону. Але якщо з Дніпропетровськом усе просто – він ще за часів Української Народної Республіки отримав назву Січеслав і повернення до неї, очевидно, не викличе дискусій, то з нашим містом дещо складніше. Кіровоградський науковець Олександр Ратушняк вважає, що маємо лише два варіанти: Златопіль і Єлисаветград. Я глибоко поважаю Олександра як політика і людину, але повністю погодитися з ним не можу: за два з десятком років ми почули і прочитали чимало пропозицій – від наївних і безперспективних до таких, що мають право на серйозне обговорення. Наголошую на цьому слові – саме обговорення, бо не хотілося б, щоб розмова про майбутню назву рідного міста знову перейшла у полеміку, котра знову ні до чого доброго не призведе.

Можна було б повернути первісне ім’я Єлисаветград. Колись такої думки був і я, мовляв, ідеться ж про святу Єлизавету, з часом зв’язок з іменем Єлизавети Петрівни забудеться. Не забудеться, і це засвідчують цинічні дії Москви, яка вже й територію нашої області приписує до так званої Новоросії. Тож маємо викорінювати не тільки комуністичні, а й імперські назви з української топоніміки. Нині сміливіше і свідоміше дивимося на ганебні сторінки, пов’язані з нашим Приінгуллям, – спорудження фортеці для подальшого загарбання козацьких земель, зосередження в ній російських військ для віроломного нападу на Запорозьку Січ. Тому назву Єлизаветград слід відкинути апріорі. Але для того, щоб це сталося, треба суттєво змінити склад міської топонімічної комісії з тим, щоб у ній працювали українські вчені і патріоти, а не шанувальники чингізида Олександра Невського, битого Сагайдачним князя Пожарського, фельдмаршала сумнівних моральних якостей Михайла Кутузова, Аракчеєва (є там і такі), бравих кавалеристів із юнкерського училища тощо. І посилатися на якісь історичні моменти тут недоречно. В історії було багато чого, тож і залишимо його історії. А наша топоніміка має засвідчувати, що живемо в Україні, а не десь у Нечорнозем’ї.

На назві Златопіль наполягає письменник і журналіст Віктор Погрібний. Найменування виразне, логічне, однак має й своє «але». Як бути з історичним Златополем, колись значним культурним центром півдня Київщини, пов’язаним з іменами козацького гетьмана Павла Тетері, генерал-майора військ Центральної Ради Олександра Поджіо, композитора Бориса Лятошинського та Володимира Винниченка, котрі, кожен у свій час, навчалися у Златопільській гімназії, поета-неокласика Миколи Зерова, котрий у ній викладав? Як на мене, то коли виходити із самого змісту запропонованої В.Погрібним назви, то логічніше було б місто наіменувати Златопіллям (на зразок Трипілля, Білопілля тощо) – і чужого «злата» немає, і Златопіль залишається Златополем, хоч із деякого часу й перебуває у складі Новомиргорода.

Ряд назв, опертих на історію краю, пропонував краєзнавець і журналіст Юрій Матівос. Є й інші пропозиції. Я б не виключав з обговорення і так звані географічні варіанти – Інгульськ (є ж Луганськ, Верхньодніпровськ, Ужгород) чи Центрально-Українськ (трохи важкувато, але ж Географічний центр України знаходиться у нашій області, а «Центрально-Українська область» і взагалі звучить гарно).

Отже, за роботу, тим більше, що перейменовувати потрібно багато чого. І не даймо свідомим чи несвідомим шанувальникам імперії під приводом «повернення історичних назв» залишити вулиці Дворцову, Карабінерну та їм подібні на мапі нашого міста.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ