СУСПІЛЬСТВО

Чи треба позичати назву в іншого міста?

Як мовиться, дочекалися. Вже давно треба було закінчити дискусію щодо назви нашого обласного центру, а ми лише множили й множили можливі варіанти.

І ось тепер Верховна Рада прийняла закон, яким зобов’язує громади протягом півроку визначитися з назвами, в яких використані імена або псевдоніми осіб, котрі займали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади і управління СРСР, УРСР, працювали в радянських органах державної безпеки. Якщо ж громади не впораються з цим завданням, за нього візьметься Кабінет міністрів, рішення якого може бути дуже несподіваним насамперед для патріотичних сил.

Отже, треба поспішати. При цьому важливо піднятися над власними амбіціями, а саме перейменування не використовувати для зведення рахунків із минулим. І найголовніше: пам’ятати, що нова назва має бути навіки, а не тільки для нас, нині сущих.

У цьому плані мене турбує намагання декого запозичити для Кіровограда назву Златопіль. Автори цієї ідеї пояснюють: і звучить мило, і відповідає нашому краю з його золотавими полями. Тільки як це сприйматиметься в історичному плані? Було таке місто, мало більш як двохсотлітню історію, і що з цим усім тепер робити? Викреслити? Тоді куди ми подінемо, скажімо, Златопільську гімназію, в якій працював Микола Зеров, здавав екстерном екзамени Володимир Винниченко? Може, щоб не плутати, називатимемо старий Златопіль Златополем Першим, а новий – Златополем Другим? Чи потрібні нам такі ускладнення? І взагалі, чи порядно присвоювати те, що належить не тобі, а історії?

І ще. Наше місто існує вже понад 260 років. У цей відрізок часу вкладається з десяток поколінь його мешканців. Ми – одне з них, тож хто дав нам право присвоювати місту нову назву? Сьогодні ми критикуємо комуністів за те, що в 20-30 роки минулого століття тричі міняли його назву в залежності від політичної доцільності. Якщо ми знову керуватимемося цим чинником, то зробимо чергову помилку, яку наступні незаангажовані покоління змушені будуть виправляти. Не ми назвали місто Єлисаветградом, не нам його й відміняти. Тим більше, що прив‘язка тут до імені цариці Єлизавети, що б хто не казав, штучна – немає жодного документа, який би свідчив про протилежне.

Валерій М‘ЯТОВИЧ