СУСПІЛЬСТВО

Маразм замість поминок

19 квітня 2015 року ми з дружиною як добропорядні християни приїхали на Лелеківське кладовище відвідати могилу сина Віктора, який помер у віці 32 років. Могила знаходиться не десь «на задвірках», де ховають безіменних, усіма забутих, а неподалік входу, на першій алеї.

Її ми завжди доглядаємо, слідкуємо, щоб був порядок. Але те, що ми побачили цього дня, нас прямо-таки шокувало – майже вся могила була засипана сміттям. Хтось поставив поряд контейнер та забув вчасно його випорожнити, і сміття потрапляло на могилу.

Важко передати почуття, які нас охопили тієї миті. Ми не знали, що робити, куди звертатися. Нарешті зрозуміли, що треба іти до адміністрації кладовища, адже в тому, що сталося, – її вина: вона мала б відвести місце для збору сміття, забезпечувати його вчасне вивезення тощо.

Директор кладовища, який назвався Володимиром, виявився невмолимим. Ми кілька разів зверталися до нього, аби прибрали сміття з могили сина, а у відповідь чули, що сьогодні в нього багато інших справ, що він це зробить лише наступного дня.

Його байдужість, зверхність вражали не менше, ніж вчинена наруга. Я запитав, хто розпорядився поставити контейнер впритул до могили, і почув, що нібито такий наказ видало вище керівництво. Не важко було здогадатися, що посилаючись на нього, директор просто перекладав відповідальність на інших. До того ж не вірилося, що якесь там керівництво доходить до таких дрібниць, як вказувати, де треба ставити контейнери для сміття.

Зрозуміло, що дізнатися від директора, кому конкретно він підпорядковується, не вдалося, тому в понеділок довелося провести маленьке розслідування. З’ясувалося, що «слухняним» директором Лелеківського кладовища керує КП «Ритуальна служба — спецкомбінат комунально-побутового обслуговування», яке очолює Олександр Єременко. Поспілкуватися з ним не вдалося, тож сподіваюся, що Олександр Валентинович, прочитавши цей крик душі, відреагує належним чином і наведе порядок на кладовищі, якщо цього не може зробити його директор.

Узагалі, нині ми багато чуємо про необхідність проведення реформ в тій чи іншій галузі. Виникає запитання: коли ж реформи торкнуться й такої специфічної сфери, як кладовища? Чому вони стають теплим місцем для різних ділків? Чому рідні померлих змушені, окрім офіційних витрат, платити ще комусь за місце, за нормальне ставлення, за елементарну увагу? Кладовища не повинні бути чиїмсь бізнесом. І це не порожні слова, адже самому довелося стикатися з цими неподобствами.

Борис КУРГАНСЬКИЙ