СУСПІЛЬСТВО

Кіровоградщина туристична: на батьківщині генерала Самсонова

В Україні не знайдеться села, міста чи містечка, які не могли б стати одним із пунктів туристичного маршруту.

Селам Нововознесенці і Якимівці, що в Маловисківському районі на Кіровоградщині, в цьому плані теж пощастило, адже вони пов‘язані з іменем відомого генерала Олександра Самсонова: в першому (тоді с. Андріївка) він народився 1859 року, в другому – знайшов вічний спочинок у сімейному склепі в 1915 році.

Постать генерала Олександра Самсонова сприймається нинішніми його земляками як частина історії краю, а відтак вони дещо роблять для збереження пам‘яті про нього. Так, одну із вулиць Нововознесенки названо його іменем, а в Якимівці, поблизу місця, де колись знаходився сімейний склеп Самсонових, встановлено гранітний хрест та символічний надгробок.             

У Нововознесенці вам кожен житель покаже споруди збудовані ще за часів Самсонових. Це одна із комор, яка служить і досі.            

У робочому стані перебуває й погріб. Зовні він нагадує насипаний курган, у середині ж – це зразок використання склепіння для перекриття великих приміщень. У погребі можна розмістити не один десяток коней і навіть розвернутися автівкою.                  (

На початку минулого століття село було відоме дуже гарними палацом та парком, який називали садом. Палац зруйнували, а парк залишився. Щоправда, за десятиліття дивного збайдужіння до минулого він перетворився на чагарник і лише тепер на нього звернули увагу.                 

Один із ініціаторів збереження всього, що пов‘язане з генералом Самсоновим, є керівник агрофірми «Нововознисенська» Володимр Ковальов.                

З історичної довідки. Військову освіту Олександр Самсонов здобув у Київській військовій гімназії (1871—1875). Після закінчення Миколаївського кавалерійського училища (1877) у званні корнета направлений у 12-й гусарський Охтирський полк. За відвагу в російсько-турецькій війні 1877 – 1878 рр. нагороджений іменною зброєю з написом «За хоробрість». Навчався в Академії генерального штабу, по закінченні якої (1884 р) понад десять років служив у різних військових штабах. Генерал-майор – з 1902 р., генерал-лейтенант – з 1905 р.

З середини 1896 по 1904 рр. Самсонов – начальник Єлисаветградського кавалерійського училища. В 1904 р. брав участь у російсько-японській війні, командував Уссурійською бригадою кіннотників, Сибірською козачою дивізією. З 1906 р. (уже в чині генерал-лейтенанта) – начальник штабу Варшавського військового округу, з 1907 р. – наказний отаман Війська Донського. З 1909 р. – туркестанський генерал-губернатор і командувач військ Туркестанського військового округу і одночасно – військовий отаман Семирічинського козачого війська. З 1910 р. він – генерал від кавалерії.У перші дні Першої світової війни О. Самсонова було призначено командувачем Другої Російської армії. У ході Східнопруської операції в 1914 р. очолювана ним армія зазнала нищівної поразки в битві при Танненберзі, її більша частина (5 дивізій) потрапила в оточення.                 

Однак стратегічний результат, хоч і надто дорогою ціною, був таки досягнутий: німці змушені були перекинути в Східну Пруссію значну частину сил, послабивши таким чином натиск на Францію.

17 серпня 1914 року разом з центральним корпусом своєї армії при спробі вирватися з оточення під Сольдау генерал Самсонов загинув. За однією з версій, він застрелився. Тільки через рік дружина Катерина Олександрівна Самсонова знайшла місце поховання чоловіка, перевезла його тіло зі Східної Пруссії і поховала в сімейному склепі Самсонових в Якимівці. 

Про трагічну долю генерала йдеться в книгах О. Солженіцина «Серпень 14-го», Б. Такман «Серпневі гармати», С. Рибаса «Жертва», новелі В. Пікуля «Зате Париж було врятовано» та ін.