СУСПІЛЬСТВО

У Суржиків із Кіровоградського району свій «санаторій» (ФОТО)

На «райський куточок перетворили свою садибу в Катеринівці Кіровоградського району пенсіонерка Людмила Суржик та її син Роман, який через виробничу травму змушений пересуватися на інвалідному візку. 

Усіх, хто навідується до них, садиба вражає доглянутістю і творчим підходом господарів до її планування й опорядження. 

«Ой! – із жалем вигукнула Людмила Романівна, зустрівши мене біля хвіртки. – Ви спізнилися, бо вже відцвіли троянди і півонії». 

Але жінка даремно хвилюється, тут і так є що подивитися. 

Перше враження: я потрапив у ботанічний сад, – так усе тут буяє. Звертаю увагу на декоративні гарбузи, що звисають з огорожі. З них Роман любить виробляти шкатулки та інші сувеніри, щоб потім дарувати знайомим. 

Ганок стіною заступають триметрові стебла топінамбура. Суржики пояснюють: садять його, щоб улітку мати холодок. Праворуч бачу лимонне деревце, на якому дозрівають великі плоди. Деревцю всього три роки, а воно вже плодоносить. Неподалік росте гостролистий кущ – то олеандра. Теплолюбна рослина, тому у ґрунт її висаджують лише на літо. Поряд з нею із пухкої землі вибралися дивовижні паростки. То проросло насіння туї.

"Хочемо посадити тую по всьому периметру нашої ділянки", – пояснює Роман.

А далі переді мною постають різнобарвні квіти, і не біда, що вже відцвіли троянди.

Квіти розташовані на садибі острівцями. Найбільший із них – біля «літньої резиденції» господині, де є піч, плита, необхідне кухонне начиння, і, знову ж таки, де панує зразковий порядок.

З городини  Суржики майже нічого не вирощують через брак вільної площі. Під парканом проти сонця помічаю кілька кущів помідорів. Великі плоди вже починають рожевіти. Але мене захоплюють не вони, а те, як винахідливо облаштовано для них тепличку. До суцільного паркану прикріплено дуги, на яких тримається поліетиленова плівка. На день її піднімають, а на ніч, особливо, коли можуть бути  заморозки, опускають. Ще я помічаю міні-арку, з якої звисають огірки. Мабуть, вони і вродили так щедро тому, що їх піднято над землею. 

Я стою, не в змозі відірвати очей від краси, яку, виявляється, може творити кожен, було б бажання. Ніби зрозумівши, про що я думаю, Людмила Романівна каже: «Якось запропонувала Ромі: «Може будемо просити тобі путівку в санаторій?». А він: «Мамо, та в нас же свій санаторій, поглянь, як красиво!». 

Тут і справді, як у санаторії.  І я залишаю господарів з відчуттям гордості від знайомства з цими трудолюбивими, небайдужими до краси людьми. 

Сергій ЧОРНИЙ,

фото автора