СУСПІЛЬСТВО

Краєзнавчий музей на Кіровоградщині поповнився столітнім експонатом

Мова йде про тігель залізний для виплавки кольорових металів, пов’язаний з історією краю часів Нової Сербії.

Тепер відвідувачі музею зможуть ознайомитися з експонатом, якому вже за сотню років, тим більше, що речі цього часу потрапляють у музей не часто. Про це інформує сайт "Новомиргород" із посиланням на слова завідувача краєзнавчого музею м.Новомиргорода Петра Озерова.

250 років тому, 24 грудня 1751 року вийшов указ імператриці Єлисавети Петрівни, в якому вона дала дозвіл Івану Самійловичу Хорвату перевезти на нашу землю своїх земляків для оборони південної України від нападів турків і кримських татар. Ось тоді і виникла Нова Сербія. Як ми знаємо, Новомиргород був адміністративним її центром, головним поселенням гусарського полку, де знаходилися його штаб та 1-ша рота.

В районі парку та районного будинку культури тоді стояла фортеця. Вона була побудована при Хорваті І.С., на обороні було 10 гармат. В музеї, до речі, зберігається ядро до цих гармат, яке в свій час музею передала Смалько Антоніна Тимофіївна, та порохівниця, яку приніс і передав музею Зінченко Леонід Вікторович.

Існувала і кузня, але про її місце розташування до цього часу відомо не було. І ось 28 серпня до музею потрапив тігель залізний з кузні. Тому завдяки знахідці можна зробити висновки про місце знаходження кузні.

“Кузня існувала дуже довго. Знали, що вона була, але де точно – ні, – розповів нам Петро Іванович – А Стоянов Ю.Л. при господарчих роботах знайшов щось незвичайне і дивне, залізне. Тож вирішив знайдене передати в музей. От і з’ясувалося, що на місці, де він проживає, розташовувалася кузня. Бо незвичаною річчю виявився тігель для виплавки. Взагалі, в ті часи ковалі в основному виплавляли свинцеві кулі для війни”.

На тому ж місці, як виявилося під час розмови, Стоянов Ю.Л. знайшов також мідні три копійки 1842 року. І судячи з цього, кузня існувала понад 100 років.

“Це все дуже цікаво, але на жаль, речі цього часу – це величезна рідкість, – продовжує Петро Озеров, – бо все, що ближче до поверхні, вже давно люди повикопували та поздавали на металобрухт, не задумуючись над тим, що викопане могло бути якоюсь цікавою історичною річчю. Хотілося б, щоб люди все таки більше приділяли уваги таким знахідкам, бо знайдене чи викопане може виявитися чимось рідкісним і вартісним”.