23квітня2019

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Ольга Мігель про виховання музи, жанрові відмінності та must read для письменників-фантастів

ІНТЕРВ'Ю

Ольга Мігель про виховання музи, жанрові відмінності та must read для письменників-фантастів

 

Ольга Мігель – письменниця з Кропивницького, яка працює у жанрах фантастики, фентезі, містики. Уже тричі її книги отримували відзнаки літературного конкурсу «Коронація слова» («Сновида», «Резонанс! Чародійка з синдромом ненормальності» та «Код кАРі.ни»), деякі твори побачили світ у  видавництві «Імекс-ЛТД», невдовзі охочі зможуть читати фентезі, засноване на міських легендах Кропивницького, «Невдахи з надприродними здібностями». В інтерв’ю для «З перших уст» Ольга поділилася своїм підходом до творчості і деякими порадами для охочих писати у нових для Україні жанрах.

 – Олю, творення текстів – це рутина, щоденний обов’язок чи натхненна діяльність?

– Єдине, чим я на 100% не займалася б, це те, що можна охарактеризувати як «рутина». Я пишу тому, що інакше почувалася б порожньою та ненавиділа своє життя.

Але й творчість «лише за поривом музи раз на місяць» також не сприймаю. Свого часу я покинула все заради того, щоб писати, не відволікаючись на якусь іншу роботу, де треба було б працювати «на дядю», ходити до офісу п’ять разів на тиждень, сидіти там зранку до ночі, а повертатись додому виснаженою морально та фізично. Для мене письменництво — це хобі, яке стало основною діяльністю. Але хто сказав, що хобі — це те: 1) до чого можна ставитись лише безвідповідально та робити це раз на сто рочків; 2) не є працею; 3) результати чого повинні автоматично ставати безкоштовними для всього світу?

Творчість — це теж робота, і вона потребує багато зусиль: планувати, пахати, вдосконалюватись. І якщо прагнеш чогось досягти, цим треба займатися щоденно — виховувати музу, виробляючи в собі звичку вичитувати-правити та писати щодня хоча б мінімум. Інакше можна легко розпуститись і впасти на той рівень, коли твориш лише за поривом примхливої музи. А я цього собі дозволити не можу — маю надто багато ідей!

Мені подобається писати. Так само, як подобається малювати, одночасно дивлячись аніме, мультики та фантастичні серіали. І я рада тому, що можу займатися цим скільки завгодно. Хоча навіть не зважаючи на весь мій трудоголізм, часу постійно не вистачає на все.

­– Які умови роботи для тебе ідеальні?

– Коли навколо тиша та спокій і ніхто не відволікає. Зазвичай працюю вдома, часто вночі, за своїм робочим столом, оточена книжковими полицями та колекцією ляльок. Іноді, як треба нагнати певної атмосфери, вмикаю музику з відповідним настроєм, але частіше пишу просто в тиші. Скажімо так, коли треба більше працювати головою та планувати заплутаний сюжет, діалоги тощо — тиша; коли треба прописувати більш емоційні моменти — музика на фон.

– Олю, що, на твою думку, варто читати для натхнення і шліфування стилю?

– Залежить лише від жанру, в якому хоче працювати автор. У мене на поличці книжок завжди із запасом «на всі випадки життя».

Наприклад, завдяки активному перекладу робіт Стівена Кінга в Україні з’явилося багато авторів, які пишуть жахи. А серед активної фан-спільноти Кінга чимало читачів, які не проти почитати й вітчизняних авторів, аби їхні роботи були оригінальними та добре написаними, а не набором остогидлих кліше.

Якщо автор хоче написати цікавий для читача текст у жанрі типового жіночого романтичного фентезі, що зараз дуже поширений у східного сусіда, йому слід брати до рук «топових» авторів, які видаються багато і часто. Проте варто пам’ятати, що це — дуже тісний напрямок, і найбільшою популярністю там зазвичай користуються саме прості лінійні сюжети, які прямо влучають в бажання цільової аудиторії про казкову любов з якоюсь простенькою пригодою. Будь-яка глибина, нетиповість та нелінійність зазвичай відлякує середньостатистичного читача. Одній моїй приятельці навіть залишили відгук до виданого роману в дусі: «будь простішою, це ж фентезі, а не Кафка!» (що, до речі, сильно обурило авторську спільноту жанру).

Коли є бажання спробувати себе в жіночій фантастиці саме для українського читача — раджу звернути увагу на творчість Дари Корній, яка підкорила серця українок романтичним фентезі з мотивами української дохристиянської міфології.

Якщо мета – створити заплутані фантастичні світи з цікавими сюжетами та філософськими посилами – читати роботи Дяченків.

Як у планах працювати в космічній фантастиці — Кларк, Гайнлайн та інші світові метри з цієї області, яких в Україні нарешті почали видавати. Також, якщо ви не професор фізики, не зайвим буде прочитати хоча б «Найкоротшу історію часу» Стівена Гокінга, аби уникнути банальних ляпів. Бо навіть «лайтова» наукова фантастика потребує не просто перестрілок з поцілунками на фоні зорельота, а й розуміння базових законів всесвіту. І не варто плутати космічну фантастику (як от «Інтерстеллар») із космічним фентезі (як от “Зоряні війни”). Головна відмінність полягає в тому, що наукова та космічна ФАНТАСТИКА спирається на науково обґрунтоване «теоретично можливо», ФЕНТЕЗІ — на казковий елемент, а МІСТИКА — на загадкове явище / істот, непояснюваних традиційними фізичними законами.

Для шліфування безпосередньо письменницької майстерності чудовим прикладом можна назвати роботи Чака Поланіка — пам’ятаю, бачила дуже цікаву його статтю про те, як автор художнього тексту повинен працювати з образами, за принципом: не називати емоцію, а показувати, дати відчути її читачеві; робити текст об’ємним, використовуючи всі п’ять відчуттів”. І коли поглянути на його тексти, можна підкреслити для себе багато чого цікавого.

Коли ж хочеться зануритись в майстерну авторську роботу, від якої неможливо відірватись, а після прочитання хочеться ще довго роздумувати та аналізувати з психологічно-філософського боку, маючи перед очима повну картину, – Філіп Дік та Курт Воннегут.

– Без яких умов не можна стати письменником?

Без працьовитості, уміння вчитися й розвиватися та без сили волі.

Без першого ти багато книжок не напишеш, а то й взагалі ризикуєш залишитись автором однієї книжки. Таких авторів дуже багато, і по суті не певна, чи можна їх називати письменниками, адже письменник – це не людина, яка один раз щось написала, хай навіть щось вартісне! Письменник – це людина, яка буквально живе своєю творчістю і не може уявити себе без неї. Можливо, пише не по кілька книжок на рік, але постійно перебуває у творчому пошуку та має потребу писати. А не, цитуючи пана Подерв’янського, “просто людина, яка вміє добре писати і нерегулярно цим займається”.

Без другого — скільки б книжок ти не написав, але не виростеш, завжди залишатимешся на тому самому рівні. Що, як на мене, нагадує якийсь криогенний анабіоз, який не надто в’яжеться з самою суттю творчості.

А без третього фактично немає шансів чогось досягти на творчо-професійній ниві. Так-так, бувають винятки, коли автор-попелюшка, наприклад, влучає в популярний жанр, його книжку помічає, скажімо, видавець в журі «Коронації слова», що працює з цим жанром, успішно видає, книжка продається серед своєї аудиторії і редактор бере інші рукописи, таким чином автор стає зіркою — слава, гроші, все таке… Проте в більшості випадків авторові треба зі шкури лізти, щоб кудись прилаштувати свій рукопис, навіть якщо він написаний добре. Тому що у видавців суворі формати, серії, принципи добору, «смаківщина» редактора / рецензента. І тут ти або здаєшся і йдеш працювати на завод, або продовжуєш битися об стіну, вперто маючи намір її пробити, не заважаючи навіть на те, що кулаки розбиті до крові та кісток.

– І наостанок: якою метафорою у першу чергу описали б свою діяльність?

Маленький кролик, який все одно збирається стати поліцейським, не зважаючи на те, що всі кажуть: «Фантастика - не ходовий жанр в українській літературі».

– Що ж, тоді наснаги кролику.

Розпитувала Наталя Романюк

Фото – з архіву Ольги Мігель

 

 Читайте також:

«Письменник Василь Бондар про те, як «посіяти щем»

«Валерій М’ятович: Найбільше мене захоплювало, що далі станеться з моїм головним героєм»