08серпня2022

ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Роман Шмельов про Ш++: Один рік ми вивчаємо гарвардський курс, наступного – стенфордський

ІНТЕРВ'Ю

Роман Шмельов про Ш++: Один рік ми вивчаємо гарвардський курс, наступного – стенфордський

9rs 2Завтра, 20 жовтня,  свій п’ятий День  народження відзначає школа Ш++.

Там навчають дітей та дорослих програмуванню. Нині вже не лише програмуванню, а всьому, що пов’язано зі світом ІТ-технологій: це і 3Д-моделювання, і дизайн, і робототехніка.

Ось уже три роки  школа Ш++ «дружить» із креативним ІТ-простором КOWO. 

6rs 2

Як їм праюється, про що мріють та до чого прагнуть? Напередодні «іменин» ментор, співзасновник школи Ш++ і креативного простору КOWO Роман Шмельов про все це розповів у інтерв’ю для «З перших уст».

– Заснували все це ми з Анатолієм Васильовичем Книшуком. Я тут одночасно координатор  і викладач, і навіть артдиректор,  – не випускаючи з рук філіжанки з чаєм і весь час похитуючись на стільці, розповідає Роман. – Започаткували Ш++ п’ять років тому,  в маленькому приміщенні, там у нас з’явилися перші учні-школярі та дорослі, там ми повірили у власні сили. З часом ми виросли. Навчилися краще вчитися. З’явилися наші учні-випускники, котрі також охоче долучаються до передачі власного досвіду іншим. Тепер ми вже знімаємо значно більше приміщення і даємо значно більше знань.

–  Школа Ш++ – це кропивницький продукт, чи є його аналоги в Україні?

– Це чисто наш винахід, ми нізвідки не брали прикладів в її організації. Точніше, черпали – звідусіль, а зробили, як бачили і як змогли. Це наш локальний «винахід». Подібного в Україні, схоже, немає. Є безплатні школи програмування, але там – обмеження за віком, скажімо, виключно для дорослих, і при цьому не більше 30 років. У них може бути жорсткіша програма чи відбірковий етап, що підходить не всім.

Ми сповідуємо глобальну ідею: дати кожній людині можливість апробувати себе в програмуванні, в розвитку ІТ. Тому у нас – усі вікові категорії. Крім того, ми не «зав’язані» на конкретному інвесторові, ми не залежні від чийогось бізнесу чи держави. Ми самі вирішуємо, які напрямки обирати і як нам змінювати курс, туму ми – найпродвинутіша школа. Ми самостійно вирішуємо всі свої проблеми й тому можемо рухатися, куди захочемо. Скажімо, один рік ми вивчаємо гарвардський курс, наступного – стенфордський, ми експериментуємо (то малі групи набираємо, то – великі). При цьому весь час шукаємо, як у найоптимальніший спосіб навчати людей, давати їм знання і направляти в цьому нелегкому світі – світі ІТ-технологій.

– Тобто, у вас принципово немає інвестора, а не тому, що його в природі не існує?

– Частина наших викладачів вирішили інвестувати частку власних коштів у те, заради хорошої справи, щоб створити тут ком`юніті (це окрема група людей, які об`єднані за спільними інтересами і захопленнями. – Авт).

Вигода для нас у тому, що ми робимо щось корисне для суспільства, а воно, своєю чергою, постачає нам хороших людей. Таким чином, у нас з’являються нові важливі знайомства, з’являються люди, разом з якими ми можемо робити щось іще крутіше, іще корисніше.  Дехто знаходить тут для себе нових співробітників. Багато наших волонтерів, котрі тут викладають, чи просто допомагають, –  вони не засновники фірм, а допомогають саме тому, що свого часу самі навчалися в школі. Вони пройнялися цією філософією ВІДДАВАТИ й тепер самі хочуть навчати чомусь інших людей чи, скажімо, допомогти існувати  приміщенню.

Звичайні інвестори зазвичай цікавляться поверненням своїх коштів (із процентами), ми ж шукаємо, швидше, донорів/спонсорів, тобто тих, кому цікавий розвиток школи як незвичайного соціального проекту, а не просто гроші.

– Про які перспективи мрієте?

– Наші перспективи – це залучити більше людей. Зараз хочемо запустити такий режим роботи, що дозволить нам більше про себе говорити, у сьогоднішньому житті багато чого вирішує «сарафанне радіо» і тоді не треба про себе навіть розповідати… Тут ще питання: чи витримаємо ми більший потік охочих навчатися в нас: наші волонтери мають обмежені сили, вони ж працюють і гроші заробляють за основним місцем роботи, а тут – лише волонтерять. 

– Хто може стати учнем вашої школи? Яким має бути початковий рівень?

– Зараз ми набираємо групи від 8-ми років (у планах знизити віковий ценз до 6-ти. – Авт.). З наймолодшими – найскладніше, бо вони потребують більше уваги. Працювати легше з дорослими, бо вони сюди потрапляють не з ідеєю «навчайте мене», а з ідеєю «допоможіть мені навчитися» – це дещо різні філософії… Тому школярі 12+ -– це саме те, що треба. Ну, і дорослі. Їм ми надаємо можливості, матеріали, допомогу, знайомства, менторів, інтернет. 

– Чи враховуєте ви момент наявності-браку таланту, особливих здібностей до навчання взагалі і саме ІТ-технологій?

– Мені здається, що тут справа не в талантах, а в зацікавленості. По-перше, є різні рівні програмування. Далеко не всі з них вимагають справді таланту. Це специфічні напрямки й масово туди й не йдуть. Програмістом може стати кожен. Головне, щоб людині ця сфера подобалася. Й головна причина – область ця – дуже динамічна, постійно доводиться донавчатися. Весь час треба удосконалювати те, що щойно вивчив. А такий темпоритм витримає лише той, кому дуже подобається сфера її занять. Інакше людина просто вигорає, бачить, що все швидко змінюється, швидко втрачає свою актуальність. І тоді все це стає так би мовити в напряг, і така людина програє. Головне, щоб подобалося. Ми тут бачимо різних людей. Є такі, яким туго дається програмування, але їм це настільки подобається, що вони рухаються далі й успішно закінчують навчання.

– Не дуж – не берися за гуж – це прислів’я про школу Ш++ та її учнів?

– Хто зна :) спробувати варто у будь-якому разі. Учнів  у нас то мало, то багато. Щотижня ми працюємо десь із 10 новими школярами, але потім вони відправляються виконувати домашнє завдання і … відсіюються. Багато відсіюються. До фінішу не всі доходять. Ми допомагаємо, але не підштовхуємо, а, на жаль, не всі здатні зрозуміти, що треба самому відповідати за своє життя, самостійно навчатися…

– Рівень мотивації, про яку ви вже говорили, тут – визначальний. А де можна надихнутися, аби зрозуміти, що «важко в навчанні – легко в бою»?

–У нас є фестиваль «Весна Софт». Кожен там може і подивитися на новинки техніки, програмування,  і взяти участь у хакатонах, змаганнях.  До слова, це саме Анатолій Васильович свого часу заснував «Весна Софт», і коли ми зробили школу, ми вже дали йому нове дихання, розширили. Ми зробили його кращим.

– Скільки людей під своїм дахом має школа Ш++?

– Від 500 до тисячі чоловік – у базі. Це ті, хто вчився. Нині (окрім школярів) маємо групу, в якій 20 чоловік навчається, а також близько 10 в менторів. Зараз – затишшя, перед тим, як наберемо нових студентів. Буде велика група, близько ста, потім хтось відсіється. Але ми хочемо змінити модель навчання і в нас можна буде й одного навчати і не треба буде тоді чекати півроку, коли набереться група.

– Романе, а комусь відмовляєте в навчанні?

– У нас є вступний екзамен. Попередньо ми даємо матеріали, за якими можна до нього підготуватися. Якщо людина не здатна скласти його на мінімальний рівень, то вона може перескладати його, скільки заманеться з місячною перервою на нову підготовку. Ми нікого не «рубаємо» остаточно і безповоротно. Людина може пробувати ще і ще. Екзамени –  комп’ютеризовані, таким чином, нашому майбутньому чи потенційному учневі може завадити лише власна нездатність освоїти ази програмування для того, аби скласти базовий вступний екзамен. Причина останнього – це виключно низька мотивація, яка в підсумку й ставить тоді під сумнів успішне перебування людини в нашій школі. Власне саме для з’ясування  цього ми й запровадили вступний іспит. І якщо вже людина його складає – тоді чекає початку занять. З часом усе більше й більше залежатиме від бажання людини навчатися. 

Ми плануємо зробити навіть курси, які допомагатимуть людям скласти в нас екзамени. Це буде для тих, хто хоче освоїти програмування, але не наважується стартувати. От таким ми допомагатимемо. Скоро таке буде (перше таке заняття – 22 жовтня).

– Кому ви особисто рекомендували б навчання в школі Ш++?

– Складно відразу відповісти. Дехто ділить людей на технарів та гуманітаріїв. Мені ця ідея не подобається, бо я знаю багатьох гуманітаріїв, котрі успішно освоювали програмування, оскільки воно – відносно технічне, тут достатньо і творчості, й рутини. Тому я б рекомендував це людині, котра прагне навчатися, освоювати щось нове, бути в курсі технологій, котра мріє про продуктивну роботу, щоб її не лише за відпрацьовані години її цінували, а й за внесок, людині, котра готова постійно навчатися, котрій це приносить задоволення, котра мріє залишатися асом у своїй сфері діяльності і бачить свою кар’єру не як кількість відпрацьованих років, а як «знання, вміння, досвід», і людям, котрі прагнуть легко розв’язувати якісь завдання і при цьому готові брати на себе більше відповідальності.

 При цьому треба пам’ятати, що програмування вимагає, фокусації на чомусь, тримання багато чого в пам’яті, це відповідальність.  Це не всім підходить, але це не має особливого стосунку до того, хто людина – за  професією чи напрямком діяльності. Іноді навіть краще ввійти в програмування з іншої сфери, бо тоді ще й там можна створити щось унікальне.

Дивіться, щоб спрограмувати щось у хірургії, треба бути водночас і хірургом, і  програмістом, а таке трапляється нечасто. А в такого тандему – дуже великі шанси професійного росту й можливості бути корисним. Звісно, за бажання навчатися новому,  розвиватися.  Тобто, відповідаючи на питання «кому рекомендував би», кажу – всім, хто прагне цього.

– Ну, це коли мова йде про дорослу людину, котра знає вже, чого вона хоче і до чого прагне. А з дітей – кому прописали б програмування?

– Дітей ми відбираємо за принципом: «якщо цікаво – спробуй». Програмування для наймолодших ми базуємо на ідеї «створити». Створити мультик, гру, щось своє – багатьох дітей це захоплює. Звісно, є діти, котрі тяжіють до активних видів спорту і їм програмування може бути нецікавим. Хоча ходять до нас і ті, хто займається тхеквондо, малюванням. Тут усе індивідуально. Хтось із них потім обирає для себе, скажімо, не програмування в чистому вигляді, а дизайн. Але розуміння, як працюють програмні системи, потім їх здорово виручає, допомагає правильно спілкуватися з чистими програмістами. Вміння знати різні галузі, мати до них інтерес – це те, що в майбутньому лише розширить можливості сьогоднішніх школярів. 

Якщо ж ми говоримо про дітей гіперактивних, то програмування допомагає їм самовиразитися. А надміру сором’язливим, зажатим мрійникам програмування допоможе створювати, комп’ютер допоможе їм само реалізуватися, побачити результат власної роботи і власної значимості. Тож висновок – програмування «личить усім»…

Я не знаю категорії людей, котрій би це не підійшло. Хіба що людям-споживачам це непотрібно, бо тут треба думати. Але мало таких стовідсотково зіпсованих споживацтвом дітей, котрим не хотілося б і створювати щось своє. А в роботі зі школярами ми саме так вибудовуємо роботу, щоб їм було працювати за комп’ютером приємно й весело водночас.  Тут немає нудних, нецікавих моментів. Анімація – це завжди динамічно та весело.

– Як будете  святкувати річницю?
– Спочатку думали зробити презентацію, звіт про роботу школи – все офіційно, але дійшли висновку, що краще – все по-домашньому і просто: в один день – тортик і розмови, хто з ким захоче. Хочемо показати гостям, що ми – не інститут, що тут усе – в задоволення.а наступного дня – на вогник і чайок…. Хто захоче іншого відпочинку, може пропонувати: у нас тут усе демократично.

– І все таки, чому школу назвали Ш++?

– У програмуванні є мова С, а є С++. Так от друга – створена як краща версія першої, звідси – аналогія. Тобто Ш++ – це поліпшена школа (програмування).

– Романе, дякую за розмову і щиро зичу вам з часом перетворити Ш++ на центр інноваційних технологій Кропивницького та Кіровоградщини.

3rn

3rs 1

3rs 2

6rs 1

9rs 1

7rs 1

1rs 2