КУЛЬТУРА

Туристи з Кропивницького побували на батьківщині легендарного Сави Чалого (ФОТО)

Усі, хто читав тритомну «Історію запорозьких козаків» Дмитра Яворницького, пам’ятають чітке визначення дане Саві Чалому: «козак-ренегат».

Втім, у художніх творах, присвячених цьому гайдамаці, котрий оперував у 30-40-х роках ХУІІІ століття й у межах теперішніх Вінницької, Черкаської та Кіровоградської областей, створено доволі романтичний, драматичний і неоднозначний образ.

За версією визначного українського історика Володимира Антоновича  ватажок гайдамаків Сава Чалий родом з містечка Комаргород. Саме там нещодавно й побували мандрівники з Кропивницького. Тішилися холодком віковічних дерев давнього Комаргородського парку, що є пам’яткою садово-паркового мистецтва. Розглядали колишній панський палац Четвертинських-Балашових, збудований у стилі швейцарського шале. 

Але, мандруючи старим Комаргородом, з думки не сходило ім’я Сави Чалого. Пригадалося одне з досліджень професора Києво-Могилянської академії Юрія Мицика, де, зокрема, мова йде про гайдамацьке повстання проти поляків на чолі з Верланом в Шаргороді 1734 року, підтримане на Правобережжі. Верлан став відновлювати козацький устрій в Україні. Серед інших призначив полковником міщанина з Комаргорода Саву Чалого, який на той час був сотником надвірного війська князя Четвертинського в Шаргороді. Згодом, Сава зрадив повстанців, перейшов на бік ворога та зі зброєю в руках придушував гайдамацький рух. Потім перейшов на бік гетьмана-емігранта Пилипа Орлика (детальніше можна прочитати у Бориса Крупницького в праці «Пилип Орлик і Сава Чалий»). Але і його покинув, повернувшись до поляків Вони його амністували і Сава Чалий став полковником надвірних козаків у Немирові й знову почав нищити гайдамаків. Під впливом ілюзій про заступництво Росії, які були популярні серед певної частини гайдамаків, Сава Чалий присягнув в Умані на вірність цариці Катерині ІІ, і проголосив, що нібито йому дане з Петербурга право проганяти поляків з України. Та попавшись на якомусь грабунку в Могилеві-Подільському, опинився в тюрмі Білої Церкви. Утік на Запорозьку Січ, де здобув підтримку якогось Пхайка й створив новий загін гайдамаків… Власне розібратися скільки й кому Сава Чалий зраджував - майже безнадійна справа. Втім, додамо, що на польському боці у грудні 1736 року він брав участь у виправі Милинського проти загону Медвідя, відзначившись сутичкою під Боровицею. В 1737 році отримав самостійну місію охорони прикордоння Речі Посполитої над Тясмином. У 1740 році подався зі спільниками на землі Вольностей Війська Запорозького й зруйнував козацьку сторожу над Бугом, пограбував сусідні хутори, спалив церкву. Козаки заприсяглись помститись. На Різдво 1741 року за цілий ланцюг злочинів і зрад його убив колишній побратим, харизматичний ватажок гайдамаків Гнат Голий – засновник Гайдамацького Коша в Чорному лісі.

То, так би мовити, про Саву Чалого з джерел історичних. А він ще є героєм народної «Думи про Саву». Драми Миколи Костомарова. Нарешті, його постать стала сюжетом трагедії нашого уславленого земляка Івана Карпенка-Карого «Сава Чалий» (1899). Непростою була сценічна доля п’єси, що за висловом Івана Франка, «гідна стати в ряді архітворів нашої літератури». І все ж трагедію було поставлено у 1900 році в Києві. Роль Сави Чалого тоді грав Микола Садовський, Гната Голого - Панас Саксаганський, а власне  Іван Карпенко-Карий зображав Потоцького. У творі відображено страшні, трагічні сторінки нашої історії. Звісно, їх слід пам'ятати. Особливо сьогодні, коли Україна продовжує збройну боротьбу за незалежну державу. Одного з коментаторів п’єса надихнула сказати, що «тільки подолання особистого егоїзму, роздвоєності у словах і справах, вірність нинішніх керівників держави народним інтересам, мир і злагода в суспільстві між ватажком і масами можуть принести щастя нашому народові, впевненість у майбутньому».

До речі, в Літературно-меморіальному музеї Івана Карпенка-Карого, що в місті Кропивницький, є експонати, пов’язані з названим твором корифея українського театру. За словами виконуючої обов’язки директора музею Лариси Хосяінової, це – книги (наприклад, Бориса Шнайдера «Трагедія «Сава Чалий» Карпенка-Карого і українська історична драма ХІХ ст..», Київ, 1959 ріц), публікації з періодики, світлини (зокрема, фото сцени з вистави «Сава Чалий» театру Миколи Садовського в Києві 1907 року), афіші, програмки, ескізи костюмів до вистави, поставленої нашим музично-драматичним театром у середині 90-х років минулого століття, коли його художнім керівником був Михайло Барський.

Як у кого, а в мене особисто саме таку зливу вражень і думок викликала липнева поїздка до Комаргорода, що на Вінничині.

          Федір Шепель,

фото автора